Душа дракона

Розділ 24

- Намісник, - Джин швидко схилила коліно, одразу піднявшись, гордо розгорнувши плечі. - Ми з'явилися з Угрюм гори врятувати одного з владик ваших західних земель. Його ім'я Данай. Якийсь час він перебував в північній Сторожовій вежі і був поранений під час бою. Всі вважали його мертвим і віддали тіло матері, передчуття якої не дозволило поховати владику Даная. Завдяки моєму дару я бачу його привид, я чую його прохання. Владика Данай не відправився у світ праотців, в його тілі все ще жевріє життя, а душа застрягла між двох світів. Потрібно доставити тіло назад на Угрюм  гору і дати душі можливість з'єднатися з тілом. Ще є надія повернути до життя цього молодого воїна, - з гідністю промовила Джин. Її слухати не менше десятка наближених до намісника владик.

- А що він робив в північній Сторожовій вежі? – підозріло запитав один з них, опаляючи прибулих недобрим поглядом.

- Це справа десята, - не моргнувши  оком, жваво відповіла Джин. - Коли розігрався бій, силою його ніхто не утримував, залишитися було рішенням відважного владики Даная. І я зобов'язана його врятувати, щоб віддати належне.

- І ми просимо вас допомогти нам в цій шляхетній справі, не перешкоджаючи нашому переміщенню, - додав Варон, кажучи м'яко і чемно, хоча його очі залишалися холодними, він ні краплі не довіряв місцевим владикам і бажав лише скоріше забратися звідси.

- Час не терпить, Данай слабшає з кожним днем. Я не хочу запізнитися, - спробувала ще раз натиснути Джин, відчуваючи, як перевертається у побоюваннях душа Варона.

Намісник замислився, зважуючи, яку загрозу несуть йому ці непрохані гості.

- Казка може виявитися  правдою, а може обернутися тим, що ми впустили двох шпигунів. Це зворушлива історія, безперечно, життя будь-якого з владик для нас неймовірно цінне. Та й дівчина іскра неймовірна красуня, навіть дар мови відбирає і хочеться, щоб її слова не обдурили наші душі. Але ви повинні мене зрозуміти, справа делікатна, що вимагає обережності. Як вам така пропозиція - ви залишитеся тут, під дахом мого замку, а мої воїни розшукають і приведуть мати Даная?

- Щиро дякую, - тон Варона став жорстким, сталевим, в ньому відразу скинувся істинний титан півночі. - Але я не хочу зловживати вашою гостинністю і заподіювати занепокоєння. Буде прикро, якщо мати володарка дізнається, що її сина можна було врятувати, але якісь підозри цьому завадили. Насправді у мене є купа інших справ і турбот, але тільки не шастати по західних землях. І рятувати Даная останнє, що мене хвилює, і це правда. А хвилює мене насправді Джинджер, так звуть цю дівчину, на яку ви всі так дивились. Її чуття та її віра завели нас так далеко. Що ж, ми будемо чекати на кордоні два дні, а потім підемо назавжди. За цей час ви цілком можете розшукати тіло і мати Даная, якщо на те буде ваша воля.

- Чи варто нехтувати нашим запрошенням та прирікати себе на незручності? - обличчя намісника спотворила гримаса гніву, владика Агар відчув себе ображеним і не збирався зносити зневагу від непроханих гостей. - Ночувати під відкритим небом в тих краях небезпечно. Замість моєї привітності ви обираєте голод і нещадний вітер?

Торкнувшись руки Варона, Джин перехопила його погляд. І на мить занурившись в її фіалкові очі він дізнався про те, що їй вдалося побачити в душі владики Агара.

- Чи розумно виступати проти і при цьому клекотіти люттю? - заговорив Варон, примружившись, уколов Агара своїм поглядом. - Якщо я не повернуся на свої землі до заходу сонця, північ розцінить це як відмінний привід напасти, адже намісник Сабур, якому я служу, обізнаний про мій намір відвідати вашу цитадель, - збрехав він, користуючись слабкістю Агара. - Мені миліше вітер рідної півночі, та й вас менше будуть терзати думки про шпигунів. Упевнений, вам вистачить мудрості, щоб не накликати на роздолля заходу великої біди. 

- Я вишлю вартових, щоб вас супроводили по повітрю, - піджавши губи, відповів намісник, якому не сподобалося таке рішення Варона.

   Джин вперше летіла на Вароні, а не в мішку. Сіра Тінь летів величаво і низько, дозволяючи їй насолодитися краєвидом і не змерзнути. Притискаючись до його потужного тіла, дівчині дійсно було затишно і досить спокійно, ніби більше і не було на світі надійнішого  місця, ніж верхи на цьому драконі. Відчуваючи його силу, його вогненну кров, що бігла по його венах, його бажання захистити її від будь-якої загрози - Джин виявила в собі таке величезне джерело тепла до Варона, що її мало не змило з нього хвилею власних почуттів. Схлипнувши, вона заплющила очі, які защипало від сліз і відпускаючи свій розум, раптом злилася воєдино з сірим драконом. Він відчув це, і хвилинна розгубленість змінилася подвоєним захопленням міцніючи міццю.

Його крила стали її крилами, його очі - її очима, вона дихала його грудьми, мчала вперед, дозволяючи своїй любові розлитися по його венах.

    Цей зв'язок, це єднання виявилося куди глибше і міцніше, ніж просте злягання двох тіл, і ні Джин, ні Варон не в змозі були передати словами охопивше їх відчуття. Джин лише продовжувала важко дихати і здригатися, а Варон вийшовши з вогняного спалаху вже владикою, без слів притиснув її до своїх потужних грудей. Біля кордону дракони заходу повернули назад, залишивши цих двох на узліссі в наступаючих сутінках.

- Ох, Варон, - тільки й промовила Джин.

- Це все, що ми могли зробити для Даная, - стримано проказав він, відсторонюючись від неї. - Ми тут стирчимо як прищ на носі. Пішли, треба сховатися в лісі, подалі від чужих очей.



Лаванда Різ

Відредаговано: 08.06.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись