Коли забуте повертається (2)

Минуло декілька днів, а з ними і свята, і та розмова з Олексієм не йшла Оксані з голови. Отже, значить він буде заохочувати їхні стосунки. Ну і нехай... А їй треба повертати сина. Як же вона за ним сумує!

І чому не можна було вирішити цю проблему інакше? Звісно, що жінка переживала, де Сашко, що поробляє... Чому він змушує її страждати?

Дізнавшись від деяких колег, що Саша все ж ходить на роботу і живе у якогось свого приятеля, заспокоїлась, але легше не стало. Це перші свята, проведені наодинці. Ну як,.. без дорогоцінного синочка. Оксана дуже хотіла, щоб вони були разом у цей великий день, навіть телефонувала і писала у Вайбері привітання, але у відповідь - тиша. Очевидно, Сашко і справді не на жарт образився.

Можна було і здогадатися, що він і далі зустрічається з цією Марією. Спочатку жінка чекала, сподівалась на те, що син одумається і повернеться, вибачиться і можна було б забути про цю історію. Але він вибрав її і це таке непотрібне кохання... Ну що ж, захотів хлопець пожити дорослим життям, то нехай! Нехай спробує, як це легко без маминої підтримки.

Проте факти, які їй відкрились того дня, змусили Оксану переосмислити ще раз своє життя.

У той час Оксана поверталась із магазину додому, бо щось їй було недобре. От дочекалась напарницю і гайда до себе в квартиру, а то щось сьогодні справді був не її день. В голові гуділо, ноги підкошувались, може навіть і тиск підскочив... От вже ці кляті нерви! Зараз би випити якісь ліки та й прилягти, і трохи заспокоїтись...

Та тут уже повертаючи у двір свого будинку, Оксана зустріла на вулиці свою сусідку, бабу Віру. Ця жінка була уже не дуже і старша за неї, проте "бабою" її прозвали за її гострий язик. То була іще та пліткарка!

Жила вона на поверх нижче від Оксаниної квартири, і теж жила сама. Наскільки Оксана знала, чоловік пішов від неї дуже давно до іншої, молодої і проворної, дітей вона не мала, от і бісилась з жиру. Знайшла собі "подружок по нещастю" і давай-но ляси точити. Їй було відомо про всіх і кожного, про те, що робиться в їхньому і сусідніх будинках, у місті чи на ринку.

Звісно, і "прикрашати" свої історії брехнею Віра також любила, бо як же без цього? Отак вона намагалась забути про своє, і переключилась на чужі радощі і упадки. Оксанині інші сусіди та і вона сама не дуже горіли бажанням мати з цією жінкою якісь справи, і звісно, недолюблювали її.

- Оксаночко, почекай-но! - улесливим заманливим голосом зупинила її Віра. Цікаво, звідки ж вона уже з самого ранку повертається?

- Чого Вам, бабо Віро? - Оксана зміряла сусідку здивованим поглядом. Тільки її ще тут бракувало до усіх непорозумінь!..

- Та от все хотіла спитати, коли будете робити весілля? Невісточка як, справляється?

Оце так новина!..

- Яке ще весілля? - не одразу второпала Оксана.

- Та як яке? Твого Олександра з його дівчиною! Чи ти що, не знала? - насмішливо, з іронією запитала пліткарка. От послати б її куди подалі, але ж етикет не дозволяє, сусідка все-таки. Та й було видно, що їй щось відомо. Невже її син все-таки піде проти неї?

- А звідки Ви...? - почала було Оксана Михайлівна. Все-таки, можна ж було витягнути хоч якусь інформацію...

- Та мені просто моя Зойка сказала, що бачила, як твій син вибирав обручку у ювелірному. Вони справді така прекрасна пара! - захоплено полілиламь Віра.

Обручка, значить? Тобто воля матері для нього вже нічого не значить?..

Але цій Вірі не треба було знати про їхню ситуацію. Нехай хоч лопне зі злості, але вона не має права втручатися у її особисте.

- Ну так, так... - якомога переконливіше погодилась Оксана. - Але з чого ти це взяла? Ну це ж молодь, нехай собі зустрічаються, закохуються, ніхто ж не проти! І невже ти думаєш, що якби все було так серйозно, то що, я не була б у курсі?

- Ну звісно, так. А чого тоді Сашко більше не з'являється у нашому домі? Ви що, може, через це посварились?

- Так, бабо Віро, я звісно, перепрошую, але Вас наші справи не стосуються! Ідіть он краще собі мужика знайдіть, а не займайтеся непотребом! - відпалила Оксана і швидким кроком зайшла у під'їзд. Всередині жінки усе горіло, піднявся пульс... От же ж цікава Варвара! Ну їй то це навіщо? Невже це приносить задоволення?

У квартирі, ледве зайшовши, Оксана скинула сумку з плеча і заходилась шукати таблетки від тиску. Якщо їй стане погано, то нехай це буде на совісті у цієї брудної пліткарки!

Випивши ліки, але так і не заспокоївшись, Оксана вирішила потривожити свої спогади з минулого. Вона добре пам'ятала, куди заховала цей клятий сейф, який колись попросила Антона замовити. Там було все те, що нагадувало їй про молодість, усе те, що жінка так відчайдушно намагалась забути.

Їй це майже вдалося, але тепер знову з'явився цей Олексій. Чому вона ще тоді не викинула цей мотлох? Не знаю , може, їй просто важко було розставатися з усім? Та тепер усе змінилось. Оксана стала старшою, розсудливішою... і ненависницею.

Треба було просто спалити цю скриньку, та й по всьому, викинути із серця, так як це зробив колись Він. Але о диво, під її ліжком, у таємному сховку нічого не виявилось. Суцільна порожнеча...

Ні, ні, ні!.. Цього не може бути!

Жінка готова була вити із горя та болю! Як це так? Хто посмів? Та тут і думати багато не треба було. Її син, схоже, уже загрався і не бачив, що перейшов межу. Ну Марія! Стережись, ти сьогодні за все розплатишся!

Розлючена жінка не бачила нічого перед собою, а вже спланувала, як знайде ту, хто винен у всіх її нещастях, і візьме за коси, і лупцюватиме, битиме, доки... На кухні її очам попався великий кухонний ніж. Мимоволі жінка взяла його в руки і провела пальцем по нагостреному лезу... Це якраз те, що треба! Що треба було зробити ще двадцять років тому...

Вже не володіючи своїм розумом, Оксана швидко вдягла своє пальто назад і майже вибігла з квартири, заховавши ніж у внутрішню кишеню. Пелена невимовної злості затуманила їй усе на світі. Скільки ж ця жінка ще буде знущатись над нею і її рідними?.. Тепер замість весілля у Льоші нехай буде похорон і скорбота. Це буде те, чого Оксана завжди хотіла...