Дві половинки одного почуття

Вуличні перегони

Розділ Дев'ятнадцятий

Вуличні перегони

Все минуло та пройшло - і час назад не повернути,

Як же жити далі знов - тебе не зможу я забути...

З тобою ми уже не вдвох, і серце плаче від розлуки,

Ох, де знайти нам ту любов, і як її нам повернути?..

Він познущався над нею, доводячи свою правоту. І про які почуття може йти мова? Марія була не те що в розпачі, вона була у гніві. Та він осоромив її ще більше, ніж усі ті кляті чехи разом узяті!

Вона бачила ті осуджуючі погляди, які кидали перехожі, що спішили на роботу, у її бік. Вона одна йшла містом у розпахнутій нічній сорочці, яку ледве встигла прихопити, обличчя спухло від сліз і розмитого вчорашнього макіяжу. Якщо подумати твердо, то їй тоді можна було приписати декілька образів: божевільної, алкоголічки ну або вульгарної нічної діви. 

З останнім, мабуть, погодився б таксист, що її тоді віз, але на диво, він небув балакучим і утримався від дурних набридливих запитань. Решту ж людей дивились на неї з огидою і презирством, ніби усе розуміючи. Але хіба їм було до неї діло? Ніхто не наважився кинути хоча б слово, спитати, може у неї щось болить, чи може, їй потрібна допомога...

У той вечір і наступну ніч Доля вирішила жорстоко посміятись над нею. Марія і гадки не мала, що погоджуючись на Оліну пропозицію трішки відволіктись від проблем у клубі, знову зустріне там примару із колишнього життя.

Так, жодне її слово тоді не було правдивим. Так, вона грала на публіку, намагаючись остаточно порвати з минулим. Олександр уже набрид їй до печінок, і з цим треба було щось робити. Тепер вона його не пробачить і нехай навіть не сподівається! Жодне виправдання йому уже не допоможе. Цих зачинених дверей і його п'яних звинувачень вона не зможе стерти з пам'яті.

І справа тут не у жіночій гордості, не у палючих ревнощах, і навіть не у банальній істині... Він не усвідомлює, що накоїв, як поранив її і без того полатану особистість, не здивуюсь, якщо він взагалі не пам'ятатиме про це.

Потрібно заспокоїтись і жити далі без цього придуркуватого самця, як вона його тоді ненароком обізвала. Спочатку у думках була ідея, щоб піти до нього і виговоритись, щоб пояснити, що того, що він собі там надумав, не було і бути не може. Та вона ж з Остапом була знайома усього кілька годин...

- Звісно, але це не завадило тобі довіритись незнайомцю, і одразу як на сповіді, викласти усю свою історію, - шептав зрадницький внутрішній голос. Абсолютно не дивно, що між ними могло все ж щось бути, як і став вважати Сашко.

Та з іншого боку, навіщо? Який у цьому сенс? Він їй хто - брат, приятель, наречений?.. Правильно - ніхто, навіть не сказала б, що рада знайомству. Тож нехай котиться під три чорти і думає все, що душа забажає. Тепер їй байдуже...

За всі помилки Маша мала б винити себе, та тепер чомусь уперто цього не хотіла. У її баченні винним був Саша, який вигнав її, потім до лави підсудних додався Остап - випадковий хлопчина із клубу, який великодушно дозволив їй залишитись у нього вдома наніч, а потім кудись злиняв і не захистив її, ба навіть Оля - і та втрапила під роздачу.

От куди вона завіялась, коли була так потрібна там, у клубі? Якби подруженька раптово не зникла, то поїхали б собі удвох додому і нічого б цього не було. А так Марії захотілось показати, що удача їй посміхнулась, і що вона абсолютно не страждає минулим, от і поперлась на бар до хлопців. Звідки ж їй було знати, що той Остап не лише приятелює із Сашею, а ще й здає йому свій котедж?

Оце вона влипла... Отже, тепер залишається звести всі контакти що з Олександром, що з Остапом і тим Дмитром до нуля, і тупо ігнорити їх. Ніхто з них не заслуговує її сліз і того пекучого сердечного болю.

Тут іще завжди розумна Оля огорошила її своєю поведінкою. Здається, вона загрузла ще у глибшій трясовині, бо розмови про Дмитра все не затихали. За цей тиждень вона бігала до нього на побачення разів, мабуть, чотири, і геть поміняла свої судження про чоловіків. Чи то сонце в голову напекло, чи викид тестостерону - не знаю, та закохану людину видно здалека. 

Мовчазна, постійно витає у своїх хмарах, усмішка весь час від вуха до вуха - наче дурненька школярка. Ще й майстерно заперечувала, казала, що ніяких  почуттів немає, що їй просто подобається проводити з ним час разом...

Марія теж так колись вважала, і поступово у свідомість проривалась якась заздрість. Усім навкруги щастить, а вона, як завжди, залишається сама. От і сьогодні була вона не в настрої, бо Оля знову була налаштована на вечір з Дімою, ще й її навіщось хотіла витягнути в люди. Уже весь мозок виїла, мовляв, треба простіше відноситись до життя. А Марічка, що, буде порушувати власну обіцянку?

А якщо там іще буде і Саша, тоді це точно не для неї. Варіантів, як провести вихідний, багато - похід в кіно, концерт на площі, можна навіть на екскурсію було записатись... Тож Марія якось вже випровадила подругу, запевняючи, що одна не пропаде.

А от Олександр знаходився на межі істерики. Та біль від нерозділених почуттів, яку всі роки тримав у собі і намагався закопати десь глибоко, знову вийшла назовні і змінилась просто таки шаленою люттю. Не думав, що її життя, вчинки, особисте, будуть цікавити його так сильно, тим паче тепер. І що він зробив доброго?

Як і колись у випадку з Дімою, він не розібрався і вирішив кулаками розпалити конфлікт. Тепер через це Остап на нього дивиться вовком і віддає перевагу не базікати зайвого без потреби. Та зате тепер Саша знає, що він може бути не лише завсігдатаєм Інтернету, а й відвідувачем розпутних місць.

Іронія була у тому, що Остап не хотів нічого поганого, а навпаки, у той вечір вирішив дослухатись порад батька і нарешті вийти в люди. Те ж саме йому постійно твердив і Сашко.



Лександра Славичч

Відредаговано: 13.08.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись