Дві сестри та принц

1.3. Репетиція

*** 
     Зйомки мали відбутися в одному з найбільших павільйонів міста. Всіх учасників відбору зібрали за два дні до прямого ефіру, на репетицію. Щоби кожен знав коли виходити, куди йти, де ставати, аби камери спіймали найкращий ракурс; коли говорити і мовчати для співпраці з ведучими та суддями.  
     Серед дванадцятьох "фіналістів", однією з яких стала Енні - всі були дівчатами різного віку. Як не дивно.  
Після того, як хтось із редакторів (чи їхніх помічників - вона так і не зрозуміла, ким та жінка працювала) провела учасницям короткий інструктаж і швидко пішла, наголосивши перед цим, що скоро їх покличуть - у кімнаті очікування дещо сталося.  
     Перед великим дзеркалом сиділа панянка на кілька років старша за Енні. Її відрізняв повний "інстаграмний" макіяж; довге, доглянуте і випрямлене світло-русяве волосся; мигдалевидний нюдовий манікюр; прикраси з перлинами та дорогущий телефон останньої моделі. Виглядала вона дуже "дорого", як на погляд Енні, що не надто добре у цьому розбиралася. 
     Панянка окинула зверхнім поглядом з-під накладних вій усіх присутніх, філігранно переклала одну ногу на іншу, демонструючи модні туфлі, і сказала, підкріплюючи слова яскравими жестами рук: 
- Зауважте та запам'ятайте. Ви всі тут лише видимість, масовка для справжньої зірки і єдиної переможниці - власне мене. Тож не заважайте мойому тріумфу. 

     Одна руда дівчина міцної статури вийшла у перед, стала перед тією панянкою і з саркастичною посмішкою запитала: 
- І чого це ми маємо слухати ваші накази? 
- А того, шановна, що дехто впливовий вже декуди сходив і дещо паперове подарував у дуже великій кількості, тому судді оберуть саме мене. Тож будь-ласка, загубіться. - Останнє слово прозвучало дуже жорстоко. 
    Десять голосів на чолі із рудою дівчиною підняли ґвалт, на який знову прибігла та жіночка, яка робила інструктаж. На жаління учасниць вона стурбовано закивала і пообіцяла дізнатися, чи були слова панянки правдивими.

     Та Енні того не чула. Бо під враженням всією цією ситуацією дівчині стало дуже огидно, навіть боляче від розуміння того, що чийсь егоїзм і корупція отак просто поламають мрію її маленької Бетті. Енні стиснула кулаки й зуби, потім відвернулась, аби інші присутні не бачили її емоцій. Швидше ніж зрозуміла це, вона запалала гнівом, однак таки зуміла його стримати. Видохнула. Заспокоїла себе, закривши очі і разів десять глибоко вдихнувши. 
     Пізніше, десь перед початком другої половини репетиції - та жінка-консультант повернулась і наголосила, що жодної корупції у конкурсі, яким так пишається цей телеканал - не допустять.  

Як же-ж вона помилялася...

***

     Після закінчення репетиції за вікном йшов доволі сильний дощ, що за прогнозом мав закінчитись за годину, тож ніхто з тих, хто не мав власної автівки чи грошей на таксі, не спішив додому.  
    Коли Енні поверталась з туалета, і проходила повз ледь прочинені двері, що не мали жодної таблички і тому було не зрозуміло, яке за ними приміщення - почула уривок діалогу, який сильно зачепив її, змусив зневіритись, викликав бажання втекти і ніколи не повертатись в цей клятий павільйон. 
    Говорили двоє чоловіків, один з яких був головою конкурсного журі. Під час репетиції Енні запам'ятала його голос, який вирізнявся своїм нестандартним тембром із м'якою хрипотою. 
- Я, з усією повагою, не можу погодитися на вашу пропозицію. Це не тільки порушення законів Окленду, а ще й нехтування всіма морально-етичними нормами... - говорив голова журі. Та співбесідник перебив його: 
- Ви мене неправильно зрозуміли, пане суддя. Ви не маєте можливості відмовити. - незнайомець зробив значний наголос на частку "не". 
- Що ви маєте на... Що? Звідки це у вас? 
- То ви мене добре зрозуміли? 
Голова журі закашлявся. Потім відбулася не довга зупинка у розмові - напевно, він обдумував ситуацію. А коли знову заговорив, стало зрозуміло, що переможцем з цієї ситуації він не вийде: 
- Отже... Так... Які ваші умови? - голос члена журі тремтів, у ньому чулася суміш відчаю і страху. Мабуть, аргументи чоловіка були напрочуд переконливими. 
- Ви берете цей кейс і виконуєте моє бажання, яке я вам уже озвучував. - у словах чоловіка було чутно сталеву впевненість у своїх словах та діях. А ще - тріумфальну посмішку.  
- Я зрозумів... - Разом із пригніченим голосом судді пролунали звуки замків кейса, які спочатку відчинили, а потім швидко й різко захлопнули. - Однак, на останок я хочу пересвідчитись, що з нею усе буде гаразд. 
- Не хвилюйтесь за це. Зробіть те, що маєте. І ми одразу й назавжди забудемо про її існування.  
- Мені потрібні докази, бажано у паперовому вигляді і з підписом. - стояв на свойому голова журі. 
- Вам грошей мало? Сума, знаєте, не маленька.  
- Є речі, які за жодні гроші не купиш. Тож? 
- Добре, я напишу розписку. - чоловік явно занервував, хоча упевненості у собі не втратив ані на гріш.  
- Ось, готово, тепер задоволені?  
- Так, у повній мірі.  
- Тільки пам'ятайте. Якщо вона не переможе - ніякі папірці вас не врятують.  
- Ого, вже пів на четверту... Я маю йти. - залунали кроки. Після чого двері, біля яких стояла заціпеніла Енні - відчинилися назовні так, що дівчина опинилася за ними. І тому суто випадково її ніхто не помітив. 
    Обережно визирнувши з-за дверей, вона побачила спину голови конкурсного  журі, що упевнено й швидко йшов кудись із сріблястим кейсом у лівій руці.  
    А його співбесідник явно поки що не збирався нікуди йти. Мабуть вирішив почекати деякий час, аби їх з суддєю не бачили разом.  
    Енні зковтнула і просто пройшла повз прочинені двері, роблячи вигляд, наче лише тільки що порівнялась із ними. Чоловік у сірому піджаку сидів за столом, спиною до дверей і щось читав з екрану свого смартфона. 
    Тож дівчина цілком спокійно і непоміченою пройшла повз. Після чого попрямувала у бік кімнати очікування.  
Однак перед її дверима Енні різко зупинилась, нарешті у повній мірі осягнувши підслухане. Ліва рука дівчини зависла у повітрі на пів шляху до дверної ручки. Стан Енні був такий, наче її чимось сильно вдарили, прямо в лице і ще по скронях. Очі дівчини сповнились слізьми, права рука затисла рот.  
    Тоді, остаточно усвідомивши і зрозумівши ситуацію, Енні зірвалася з місця і стрімголов побігла до виходу. Бо більше не бажала знаходитись у цьому клятому місці, просякнутому брехнею і корупцією. 
     Зупинилась вона лише у сусідньому парку, біля сирої, але не мокрої лавочки.  
     Короткий дощ уже встиг закінчитися. Хоча він і був доволі сильним - лавочка якимось дивом лишилась придатною для сидіння.  



Анна Дейна

Відредаговано: 10.12.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись