Два кохання Марини

Кілька маленьких таємниць

Одного дня в кафе заявився Борис. Побачивши з вікна, як він наближається, Марина попросила одну з офіціанток тимчасово підмінити її. Однак, скільки б вона не намагалася заховатися, їй таки довелося вийти до нього і сісти за столик.

За час, що вони не бачилися, Борис хіба красивішим став. Зовсім не скидався цей чоловік на людину, яка страждала чи хоча б трішки хвилювалася. Він за старою традицією приніс їй криваво-червоні троянди. Та варто було дівчині кинути на квіти один біглий погляд, як вона одразу зрозуміла, що вже ненавидить їх. Щось у ній зламалося. Тепер Марина точно знала, що, не зволікаючи, швиргоне в обличчя пафосний віник тому, хто, не важливо хто саме, додумається принести його їй.

– Чого тобі? – якомога спокійніше кинула вона Борисові.

– Як завжди. Тебе.

– Вибачай, але більше цієї справи немає в нашому меню.

– А якщо покопирсатися в старих  запасах?

– То все одно немає.

– Мариночко, люба, мила, давай нарешті поговоримо спокійно.

– Нам немає чого обговорювати.

– Тобто тобі все одно на шість років?

– Ти перший спустив їх в унітаз.

– Марино, це нерозумно.

– Що саме?

 – Нерозумно, коли двоє людей, які люблять одне одного, розходяться, бо один з них єдиний раз оступився.

– Ага, оступився, спіткнувся і впав у ліжко до іншої.

– Вона мені байдужа. Це лише секс. А люблю я лише тебе. І ось цьому доказ, – чоловік поставив перед нею червону коробочку.

– Величенький камінчик, – байдуже відказала Марина.

– Виходь за мене.

Дівчина раптом почала істерично сміятися. Дехто з відвідувачів навіть заоглядався.

– Борь, ти справді віриш у те, що обручкою можна випросити пробачення за зраду? Те, що ти зараз робиш – наруга над коханням.

– Чому це?

– Обручка – інтимний символ любові. Використовувати її, намагаючись змусити дівчину забути про зраду, – бридко. Ніби зоряний пил з лайном змішав, серйозно.

– Ну знаєш… – очі чоловіка налилися кров’ю. – Ти взагалі знаєш, скільки жінок ладні горло перегризти за обручку від мене?! Теж мені, королева чистоти і невинності. Думаєш, я не знаю, за які заслуги п’ятдесятирічні дідугани роблять такі розкішні дарунки?!

– Та як ти… – Марина не встигла договорити, бо ніби нізвідки з’явився Всеволод Володимирович і стягнув зі стільця Бориса.

– Ах ти ж паршивий жук гнойовий! – кулак чоловіка зустрівся зі щокою. – Я навчу тебе з жінками говорити! – ще один удар. – Та ти навіть нігтя її не вартий, – Всеволод Володимирович за шкірки протяг Бориса через увесь зал і викинув на вулицю, як бездомного пса. – Тягни звідси свій зад!

Відвідувачі кафе ошелешено переглядалися одне з одним. Марина стояла як вкопана, не знаючи, що робити, як реагувати. А Всеволод Володимирович тим часом повернувся за коробочкою з обручкою, схопив її і знову пішов до виходу.

– На! – швиргонув він її під ноги Борі, який тільки-но спромігся підвестися. – Натягнеш її на своє манаття, яке все життя пхаєш всім підряд.

– Це вам так просто не минеться, – прошипів Борис. – Я жодної копійки більше не вкладу у вашу паршиву діру.

– Не дуже й потребуємо.

– Я вам влаштую таку рекламу, що єдиним виходом буде зрівняти це місце з землею.

– Ага, звісно, – Всеволод Володимирович спокійно зачинив двері. – Шановні гості, вибачте за тимчасові незручності. Всім нині присутнім знижка п’ятдесят відсотків. 

Вже за мить чоловік швидко подріботів дерев’яними східцями до свого кабінету, навіть не глянувши на Марину.

Аня поспішила вивести дівчину з залу.

– І що це було? – Марина розгублено дивилася на подругу.

– Якщо не вдаватися в подробиці, то просто не витримала душа поета.

– Я серйозно. Чому він так накинувся? Звісно Борю занесло на поворотах, але…

– Ти справді не розумієш, чи прикидаєшся?

– Не розумію що?

– Він закоханий у тебе.

– Хто?!

– Всеволод Володимирович.

– Що?! Він і тебе ненароком кулаком зачепив? Що ти верзеш?

– Він з першого твого дня тут закоханий в тебе.

– Це тобі цей індик сказав?

– Ні, звісно. Він не зізнається в цьому, навіть якщо я катуватиму його.  



Tory_Chameleon

Відредаговано: 15.12.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись