Угода з умовою

Втім, час йшов, і з кожним новим днем Марині було все складніше робити вигляд, ніби вона нічого не знає про почуття Всеволода Володимировича. Дівчину дивував той факт, що це так її хвилює, а ще більше – розуміння того, що їй приємно це знати.

Життя потроху налагодилося. Боря більше не турбував її. Марина чекала, коли ж на кафе посипляться неприємності, через їхній геть не дружній розрив. До того ж, чоловік їх їм обіцяв. Та нічого такого не сталося. Дівчина дивувалася цьому, однак не втомлювалася дякувати Богові. 

Одного дня вона дізналася, що вдячною потрібно бути не вищим силам, а цілком матеріальній людині, батькові Бориса.

– Вітаю, Ви – Марина, вірно? – привітався він.

– Так, а Ви хто? – дівчина запитала це скоріше для формальності, аніж тому, що не здогадалася, ким є цей чоловік у темно-коричневому діловому костюмі. Вона впізнала його за очима. Дивно, чи не так? Зазвичай люди відшуковують знайомі риси обличчя, а Марина впізнала сірі туманні озера, в яких так часто закохано потопала останні шість років.

– Семен Аркадійович, батько Бориса.

– І навіщо я Вам знадобилася? – Марина вирішила всім своїм виглядом продемонструвати, що люди, пов’язані з її колишнім, неприємні для неї.

– Тепер розумію, чому мій вітряний синочок зміг так довго протриматися, – відказав чоловік замість відповіді. – Краса і темперамент… Ух! В порівнянні з Вами всі його колишні коханки – звичайна моль.

– Мені здається, Ви переходите межі.

– Розумію Вашу злобу, але я все ж хочу поговорити. Це не на довго.

– Гаразд, – Марина здалася і нарешті відсунула стілець, подумки підмітивши, що всі її справи останні роки вирішуються за столиком в кафе. – Слухаю.

– Насправді я хотів просто вибачитися за свого сина. Незважаючи на те, що Борис не вважав за необхідне познайомити батька з дівчиною, з якою перебуває у відносинах шість років, я про Вас знав. Я взагалі про всіх його жінок знаю. Навіть про тих, що лише на одну ніч затрималися у його ліжку.

– Тішуся, що у світі багатеньких не можна приховати навіть те, що ти шипуна в іншому кінці міста пустив, – Семен Аркадійович явно знітився від подібної фрази, але Марину це лише потішило.

– Розумію, що збоку виглядає не дуже, але Борис, на жаль, без нагляду дурню коїть.

– Не хотілося б Вас засмучувати, але він і під ним непогано справляється з цим.

– Борис насправді непоганий хлопець, але кохання не для нього. Хоча Вас він дійсно полюбив. Я навіть почав сподіватися, що син нарешті одружиться.

– Навіщо Ви все це говорите мені?

– Бо хочу, щоб Ви знали.

– Мені це не цікаво. Я можу бути або єдиною, або ніяк.

– Розумію. Горду жінку видно здалеку. Тому я певний час потай допомагав Борі приховувати ту білявку.

– Тобто це вже давно триває?!

– Не дуже, всього…

– Ні! Стоп! Я не хочу цього знати. І взагалі, мені здається, цю розмову варто завершити – вона не має жодного сенсу.

– Стривайте, – Марина вже зірвалася з місця, але Семен Аркадійович встиг вхопити її за руку. – Хочу, щоб Ви знали: я прищемив хвіст Борису, тому він не створить жодних проблем ні кафе, ні Вам особисто. 

– Навіщо Ви це робите?

– Бо він не має права псувати Вам життя. Я не можу дозволити власному синові коїти все, що заманеться. До того ж, до Вас у мене особиста симпатія. Серед десятків його жінок знайдеться всього кілька, які дійсно закохалися в нього, а не в гроші, але Ви – єдина, яка любила його. Мій син справжній телепень, якщо зміг проміняти взаємне кохання на короткотривалі розваги з дешевкою.

– Я дійсно вдячна Вам, але не просіть мене повернутися до Борі. Я не зможу, – Марина раптом усвідомила, що опинилася серед тих нещасних, які віднайшли однозначну відповідь на запитання «чи зможу я пробачити зраду?».

– Я й не збирався. Але знайте, що якщо раптом опинитеся в скруті, не зволікайте і йдіть до мене. Я допоможу.

– Дякую, але не думаю, що я опинюся у на стільки жалюгідному становищі, аби просити допомоги у Вас. Нічого особистого, але… Думаю, Ви розумієте.

– Все ж, я наполягаю, щоб Ви зберегли це на крайній випадок, – він протягнув дівчині свою візитку. – Хоча я від щирого серця бажаю Вам ніколи не відчути потребу зв’язатися зі мною.

Чоловік лишив гроші за своє замовлення, накинувщи пристойні чайові і вийшов з кафе. Марина так і лишилася стояти, задумано розглядаючи візитку. Дівчина була неочікувано приємно здивована батьком Бориса, але що вона знала точно, так це те, що не звернеться до нього за допомогою, навіть якщо втрапить в таке лайно, що й вух не буде видно.

Отож, вже за кілька хвилин малесенькі шматочки цупкого картону полетіли в смітник. Марина раптом усвідомила, що зможе жити далі, можливо, навіть колись навчиться знову бути щасливою, але відтепер вона поставила самій собі стійкі ультиматуми. Перший: Борис більше ніколи не повернеться в її життя. І другий: відтепер вона лише дозволить кохати себе достойному чоловікові, коли прийде час, але ні в якому разі не піддасться почуттю сама.