Два кохання Марини

Всі крапки над "і" розставлено

Марина нервово постукувала пальцями по столу. Всеволод попросив її зайти до нього в кабінет, коли випаде вільна хвилинка. Обличчя його було на стільки серйозним, що не варто було й напружуватися, аби зрозуміти, що тема розмови не проста.

З дня зустрічі випускників минуло чотири місяці. До весілля лишалося вполовину менше. Та не зважаючи на це, Марина так і не змогла викинути зі своїх думок Костю. Спокій дівчині навіть снитися припинив.

– Давно чекаєш? – до кабінету зайшов Всеволод.

– Ні, всього кілька хвилин.

– Пам’ятаєш, ми якось уклали одну угоду у цьому самому кабінеті?

– Так, – дівчина ніяк не могла змусити власні ноги спокійно перебувати на одному місці.

– Прикро дізнатися, що ти її не дотрималася.

– Ти про що?

– Про це, – чоловік відчинив двері кабінету і вже за мить всередину зайшов Костя.

– Як? Що відбувається?

– Ви, мабуть, поговоріть трохи наодинці, – сказав Всеволод і одразу вийшов.

– Що ти тут робиш?! – одразу накинулася на Костю Марина.

– Приїхав до тебе.

– Як ти мене знайшов?

– Ти на зустрічі випускників сама сказала, де працюєш. Знаючи це, мені достатньо було зробити один єдиний пошуковий запит в Інтернет, щоб надибати адресу твого кафе.

– Навіщо?

– Бо не зміг відпустити тебе ще раз.

– Тобто «ще раз»?

– Господи, тільки ідіот і ти не здогадалися, що я закоханий у тебе з того самого дня, як ти з’явилася в нашій школі. Хоча я до останнього сподівався, що ти таки помітиш, звернеш увагу.

– Мабуть, я таки помітила. Та не повірила.

– Чому?

– Бо ті, хто звикли бути окремими самотніми одиницями колективу, поступово втрачають опцію «повірити, що тобою хтось зацікавився більше, ніж предметом інтер’єру».

– Це моя провина. Я мусив поговорити з тобою відверто.

– Навіщо про це зараз говорити? Ми вже не школярі. Дитячі симпатії втратили свій сенс десять років тому.

– Для мене ні. І для тебе теж.

– Ти помиляєшся. Я вже говорила, що то була хвилинна слабкість, виною якій раптові спогади з минулого. Просто я не очікувала, що зустріч з однокласниками аж так сильно вплине на мене, от і все.

– І чому ти тоді сама не своя останні місяці?

– Звідки ти знаєш?

– Поспілкувався трохи з твоєю подругою і… нареченим.

– Мені не подобається, що мене обговорюють за спиною.

– Вибач, але в мене не було вибору. Ти ж сама не хочеш говорити.

– Цікаві певно діалоги вийшли, – Марина відвернулася від Кості, склавши руки на грудях.

– Взагалі це випадково вийшло. Я приїхав до тебе, запитав у місцевого офіціанта. Він сказав, що покличе тебе… Слухай, може обернешся обличчям до мене?

– Ні, я й так все чудово чую.

– Взагалі-то мені трішки некомфортно говорити зі спиною… – Костя витримав паузу, але зрозумівши, що Марина обертатися не збирається, продовжив: – Гаразд, хай буде так. Отож, я чекав на тебе, а прийшла Аня. І ми розговорилися. Вона в кількох словах розповіла мені, як ти жила останні десять років. До речі, в неї талант. Я б не зміг так багато інформації вмістити в кілька речень.

– Впізнаю Аню, – Марина кинула швидкий погляд через плече і одразу повернула голову в попередню позицію. – І що далі?

– Далі вона вирішила відвести мене до тебе, але дорогою до твого кабінету ми зустріли Всеволода. Довелося все йому пояснити. До слова, він виявився геть не таким, як я його собі уявляв. Раніше я думав, що це звичайний стариган, який вирішив підчепити собі молоду лялечку, а заодно й лишити всі прибутки від кафе в родині, так би мовити. Та на ділі він виявився інтелігентним чоловіком.

– Так, Всеволод майстер створювати негативне перше враження, – Марина нарешті обернулася. – І що ж ви з Анею нарозповідали йому?

Дівчина вже встигла сильно пошкодувати, що розтріпала подрузі все про Костю, як остання дурепа. Та вона навіть подумати не могла, що Аня викладе все батькові.

– Правду.

– Я так розумію, вашу правду.

– Марино, чому ти з таким завзяттям все заперечуєш? Чого ти так боїшся?

– Я нічого не боюся. Просто ви з Анею на пару надумали собі якусь історію про неіснуюче велике кохання. Визнаю, в школі я мала певну симпатію до тебе, але це все давно в минулому. Лишіть нарешті мене в спокої. Обоє! Їй-Богу, я вже шкодую, що приїхала на ту зустріч. Я виходжу заміж за Всеволода. За два місяці. І я не збираюся щось змінювати, бо…



Tory_Chameleon

Відредаговано: 15.12.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись