Гра Всеволода

Здавалося, минула ціла вічність, але насправді вони просиділи в абсолютній тиші всього близько півгодини. Костя й Марина ніби змагалися у неоголошеному змаганні. І програє той, хто заговорить першим.

– Може хоч поїмо? – не витримав хлопець.

– Як хочеш.

– Ти так і будеш мовчати?

– Так.

Марина вже встигла обнишпорити все в кафе, сподіваючись знайти запасний ключ, але її затія не увінчалася успіхом. Дівчина навіть подумувала про те, щоб швиргонути стілець у вікно, а Всеволод нехай тоді оплачує ремонт, коли додумався таке вичудити, та все ж, навіть роки не змогли зробити її бунтаркою. Тому вона зупинилася на очікувані. Не можуть же їх тут тримати вічно. Кав’ярня мусить повернутися до роботи.

Костя лише мовчки спостерігав, як Марина мечеться по приміщенню, шукаючи ключ. Хлопець одразу вивів висновок, що ця затія даремна, але вирішив нічого не говорити. Може хоч стомиться і захоче поїсти. А що ще лишається робити? Втім, дівчина виявилася доволі впертою. Це мовчання вже починало зводити з розуму.

Костя, не витримавши напруги, різко підвівся і швидкою ходою покрокував до вбиральні, маючи намір хоча б тимчасово відгородитися від наелектризованої атмосфери. Марина лише мовчки провела його поглядом. 

Щойно вона почула характерний звук клямки в чоловічій вбиральні, одразу взялася розглядати корзинку з квітами. Марина завжди була небайдужа до подібних речей, але виявляти якісь емоції перед Костею їй не хотілося. Ще не вистачало, аби він подумав, що їй подобається ситуація, в якій вони опинилися!

Дівчина обережно підняла корзинку, маючи намір роздивитися її поближче, та їй на очі кинувся білий конверт, який, судячи з усього, саме під нею й був прихований. Посередині красувався підпис: «Для Марини». Вона одразу впізнала почерк Всеволода, тому не стала зволікати і дістала листа, написаного на звичайному аркуші формату А4.

Моя люба, кохана Марино,

Я знав, що ти обов’язково знайдеш цього листа, адже мені відома твоя слабкість до корзинок з квітами. Також я розумів, що ти не будеш демонструвати її перед Костею (ставлю наше кафе на те, що ти до цього моменту мовчала і сиділа з таким виглядом, ніби тебе взагалі немає в цій кав’ярні). Тому підозрюю, бідний хлопчина саме зараз втік до вбиральні, і ти скористалася моментом.

Розумію, ти дуже сердита на мене через те, що я зачинив вас вдвох. Але так було потрібно. Поговоріть нарешті! Ви обоє потребуєте цього.

Я не кидав слова на вітер, коли говорив, що відпущу тебе в будь-який момент, якщо ти по-справжньому закохаєшся. Я готовий зробити це. Однак, лишити тебе напризволяще вище моїх сил. Я можу передати тебе в надійні руки, але не інакше (Не сердься, я не вважаю тебе річчю. Це лише мовний оборот, сенс якого ти зрозуміла). А для цього вам двом потрібно нарешті поговорити й примиритися.

Однак, я не з тих, хто готовий власними руками позбавляти людей вибору. Глянь на композицію зі штучних квітів, що висить над дверима. Якщо понишпориш у ній, знайдеш ключ (не питай, як я здогадався, що ти не додумаєшся шукати його там. Просто чомусь знав, і все).

Та перш, ніж кинешся давати дьору, гарненько подумай, чи варто. Костя не знає про сховку, а отже, якщо ти вирішиш таки затриматися і поговорити з ним, то для нього лишиться таємницею, що ти зосталася добровільно. Тобто, хочу сказати, що зможеш лишити в секреті свою… слабкість до нього. Костя продовжить думати, що ти впевнено йдеш в протилежному від кохання напрямку, а заговорила лише тому, що потрібно якось перетерпіти ці вимушені кілька годин з ним в одному приміщенні.

Знаю, ти дуже боїшся нових почуттів. Тому зможеш зважитися говорити лише за умови, що Костя й далі думатиме, що тебе все влаштовує і ти не хочеш і не будеш нічого змінювати заради нього (уяви переговори з ворогом, коли він в одній сорочці і штанях, а ти з голови до ніг у броні – гадаю, саме те, що треба для тебе). Марино, головне і найскладніше – почати. А далі все саме піде. Просто наважся!

Руслан прийде о шостій і відчинить двері, тому все, що я написав, лишиться нашим маленьким секретом. Не вбивай його, будь ласка, за допомогу мені. Не хочу бути винним у смерті невинного хлопчини.

О, тільки не забуть заховати листа, поки Костя із вбиральні не вийшов, якщо вирішиш лишитися.

З любов’ю, Всеволод

P.S. Якщо таки вирішиш втекти (знову), то зачини кав’ярню і привези ключ мені.

Щойно Костя зайшов до вбиральні, йому одразу здалося, що щось тут не так. Оглядівшись у вузькій кімнатці, він помітив конверт, що лежав прямісінько на раковині. На ньому був підпис: «Для Костянтина».

«Послання в туалеті? Серйозно?! Ти мені інтелігентнішим здавався», – одразу здогадався хлопець, хто адресант.