Весілля

Марина вертілася навпроти дзеркала. Вже придбану весільну сукню довелося замінити на іншу, більш вільного крою. Та, що була на ній зараз мала значно простіший крій і геть не білий колір, а кремовий, навіть майже персиковий. Та це наречену цілком влаштовувало. Вона якось не до кінця усвідомлювала, навіщо одягати білу сукню й фату, якщо дівчина вже давно не дівчина (особливо, якщо це помітно неозброєним оком). До слова, останню вона вирішила замінити на капелюшок в тон сукні. Марина завжди знала, що ці її погляди віддавали минулим століттям, але що вже поробиш, якщо вони такі.

– Все ще не схвалюєш? – озвалася вона до Ані, яка допомагала їй одягтися.

– Вибач, але так.

– Ти ж не перекваліфікуєш мене у ненависні мачухи?

– Ні, за це не переймайся. І, як би дивно це не звучало на фоні мого ставлення до вашого весілля, я рада, що мамою мого молодшого братика станеш саме ти.

– Дякую.

– Та все ж, твоє рішення мені абсолютно незрозуміле. Костя готовий прийняти тебе з дитиною, а тато – відпустити. Навіщо ти мучиш себе?

– Аню, не можу я думати лише про себе.

– Мені здається, ти саме це й робиш.

– Тобто?!

– Ти намагаєшся задовільнити, як тобі здається, голос совісті, бо просто хочеш жити спокійно.

– Думаєш, можна бути спокійною, відмовляючись від кохання?

– Тобі – так. Ти з тих людей, кому совість муляє більше, ніж нещасливе кохання. От саме тому я й говорила, що та ваша угода з татом і двох копійок не варта. І виявилася права.

– Годі перебирати вже зварену гречку. За годину я офіційно стану твоєю мачухою.

– Ну, взагалі-то ні. Офіційно я – донька Августина Валентиновича, тому вибачай, але матусею звати не почну.

– Слава небесам! – Марина розсміялася. – До речі, а ти сама не задумувалася про особисте?

– Вже намагаєшся збути пасербицю женишку?

– Та ні. Просто хочу, щоб моя подружка нарешті знайшла своє щастя. Ти на це заслуговуєш.

– Пам’ятаєш, я тобі розповідала про мого брата, який не брат?

– Ага.

– Ну, словом… Не знаю, що з цього вийде, але ми останні місяці часто спілкуємося.

– Та ти що?! Я дуже рада за тебе.

– Тільки тсс! Не говори нікому. Ми не хочемо квапити події.

– Звісно, Анютко.

Ніхто не розумів, що відбувається. Вони мали розписатися ще півгодини тому, але нареченого ніде не було. Всеволод навіть не відповідав на дзвінки й повідомлення. Марина не знала, що й думати.

Всі вже збиралися розходитися, коли до приміщення забіг захеканий наречений.

– Ну нарешті! Костянтине, ми так не домовлялися. Аби Ви затрималися ще хоча б на п’ять хвилин, то мусили б перенести весілля, – одразу підбігла до нього жіночка в світло-рожевому костюмі, яка, судячи з усього, мала реєструвати шлюб. – Де наречена? Швидше, заходьте. Я через вас точно з роботи вилечу!

– Стоп! – крикнула Марина, коли Костя попрямував до неї. – Що коїться? Де Всеволод?

– Вибач, що загнали тебе в таке становище, але іншого варіанту ми не вигадали.

– Хто «ми»? Що вигадали? – дівчина виглядала так, ніби зараз розридається. – Чого ти тут?

– Це тобі, – Костя протягнув дівчині акуратно складений папірець, який витяг з внутрішньої кишені піджака.

– Що це?

– Це від Всеволода. Прочитай і все зрозумієш.

– Агов, ви взагалі розписуватися збираєтеся?! – ніяк не заспокоювалася жіночка. Втім, на її крик ніхто не звернув уваги. Всі ошелешено дивилися на Костю й Марину.

Дівчина нетерпляче розгорнула аркуш.

Люба Марино,

Схоже, вже стає звичкою спілкуватися з тобою рукописними листами. Та лишитися і пояснити все особисто я б не зміг.

Вибач, що знову кинув тебе в епіцентр напруженої ситуації, але це для твого ж блага. Ми з Костею все влаштували, тому ти просто зараз мусиш піти і стати його дружиною. Я не можу одружитися з тобою, бо… кохаю. А коли насправді любиш, зробиш все для того, щоб людина була щасливою. Навіть якщо для цього потрібно віддати її іншому.

Будь щасливою. Будь ласка, зроби це заради мене.

А як знову втечеш, я заведу одразу сім коханок на кожен день тижня і буду постійно приходити до тебе зі слідами їхніх помад на комірі та шлейфом від жіночих парфумів. Я не жартую. Я не хочу, щоб ти була зі мною, тому готовий заради цього перетворитися у твого колишнього – Бориса.