Розділ 4

День обіцяв бути безвітряним, що дуже важливо, тому що сьогодні вони мали пройти долину, лука з високими соковитими травами, підіймаючись при цьому в гори.

Шли по вузенькій стежці, яку проклали пастухи. Раптом Оля відчула запаморочення і нудоту. Коли зупинились на привал, їй стало легше, але сказати про недугу вона постидалась. Цієї ночі було холодно, пробудження не радувало, тому що повторилось запаморочення. Невже в неї буде маленький? Якби Оля дізналась про свій стан на початку маршруту, вона би повернулась. Треба перейти через перевал, а там почнеться спуск. Від запаху тушонки її знудило. Артем занепокоївся: не отруїлась? Вона невизначено знизила плечами і замкнулась в собі.

Оля, - говорив Артем, - до середини маршруту залишилось іти один день, але, якщо тобі погано ми можемо повернутися. Вирішуй!

Щоб із-за неї вся команда зійшла з маршруту?

- Розумієш, дівчинко, ми пройшли половину маршруту, і повертатись будемо стільки же, скільки іти вперед.

Оля мовчала, її коліно притулилось до груди, яка за останні дні стала пружною і боліла при найменшому дотику. Як все недоладу складається. Чому такий довгоочікуваний момент зародження в ній нового життя відбувається так недоречно для всіх. Оля посміхнулась і заспокоїла хлопців.

- Пусте, просте отруєння тушонкою, яке не варто перетворювати в проблему. Не панікуйте, хлопці, я ще ніколи нікого не підводила.

Оля бадьоро піднялась і одягнула рюкзак. Вони піднімались все вище і зараз, дивлячись на пройдений маршрут, можна було побачити крони дерев, іскристу стрічку ріки, а стежка, по якій шли вчора, залишилась за перешийком. Раптом, Саша, який ішов попереду зупинився: їм дорогу перегородила скала. Біля скали продивлялась вузенька стежка, край якої межувала з обривом.

- Що робити? Обійти скалу можна, але це займе багато часу, - сам відповів на своє питання Артем.

- А якщо обхватити скалу і пройти по стежці, - вона коротка. Мабуть–це єдине рішення.

- Я піду, перевірю, наскільки довга и небезпечна ця стежка, - визвався єдиний альпініст.

Перев’язався страховим поясом і обережно поставив ногу на вузьку полосу стежинки, присипану снігом, яка відокремлювала скалу від кручі. Обхватив руками кам’яну глибу, він успішно вийшов на другу сторону скали. Повернувшись, Павло сказав, що пройти можна, треба тільки обійти невеликий виступ, для рівноваги краще триматись за скалу. Тут небезпечної зони на два кроки, далі нормальна дорога.

- В такому випадку можна обійтись без страховки, - заключив Артем- з нею довго возитися, а нам ще треба встигнути влаштуватись на ніч. Шли по одному. Коли підійшла черга Олі, вона подивилась на сонце, що заходило, на близькі нахмурені хмари и подумки попросила: «Згадай про мене в цю мить, Валера!» Треба зосередитись, два кроки – це небагато. Оля поставила ногу на вузьку смужку стежки і відчула, як нога ковзається, намагалась ухватитися за скалу, щоб зберегти рівновагу, але пальці не знаходили виступу на круглих глибах.

Валера не міг зосередитися на роботі, дивився у вікно і думав про те, що десь там під цим же небом Оля. Що вона зараз робить? Він відпросився з роботи і пішов гуляти вулицями міста. Валера згадував як перший раз після квіткового періоду взяв руку Олі в свою долонь, а вона у відповідь притулилась своєю долонею і так вони йшли мовчки відчуваючи один одного. В цю хвилину його охопило блаженство, здавалось час зупинився і нічого навкруги немає окрім тепла рідної людини. Вони зайшли до церкви, де на них дивився Ангел, наче благословляв їх союз. Служба вже закінчилась і вони мовчки стояли біля ікони немов розмовляючи з Богом.

 Львів незвичайне місто. Тут кожна будівля в старому місті прикрашена ампіром або атлантами. І ще в нас є сидяча, статуя свободи, яка виглядає по-різному в залежності від погоди. В похмурий день вона стоїть понуро, в сонячний день велична. Валера гордився тим, що живе в місті де є така статуя і нічого, що вона знаходиться на будинку музеї етнографії і невелика, але своїм виглядом показує прагнення до незалежності і достатку. Взагалі вся ця архітектурна краса надихає на творчість, може тому багато відомих акторів, режисерів, людей творчої професії походять саме зі Львова. Раптом просто під ноги йому сіла голубка. Від несподіваності він зупинився і пару хвилин стояв і дивився на голуба. Голуб не рухався і дивився на Валеру. Він хотів обійти його, але голуб кинувся йому під ноги. Йому стало ніяково, він зупинився, голуб трохи походив і за пару хвилин  здійнявся в небо. Валера проводив його поглядом і збентежений повернувся на роботу. Щось ця прогулянка його не заспокоїла.