Два Кроки

Розділ 6

Друга група, навпаки, піднялись з першими променями сонця і продовжили пошуки людей. Ішли, строго орієнтуючись мапі, але там не були позначені стежки пастухів. Нарешті вони вийшли з зони снігів. Минав третій день виснажливого спуску в нікуди. Сашко часто згадував дружину і доньку, саме тепер бажання побачити і поцілувати рідні губи, було настільки велике, що він на хвилину закрив очі. Напевно, всі в тяжкі хвилини життя шукають притулку у спогадах. Він пригадував, дружина його проводжала, постійно посміхалась, ховаючи смуток. В неї взагалі легкий лагідний характер. Без нарікань і повчань  мирним шляхом вирішувала конфлікти. Він був гордий тим що залишив дружину і донечку в новій квартирі, де встиг зробити ремонт. Коли ти робиш все власноруч воно стає тобі ріднішим.

Проте не можна розслаблятися треба іти далі.

Вони вийшли на галявину і почули дзюркотіння річки. Коли підійшли ближче до обриву, побачили внизу іскристу на сонці, тихо и величаво несучу свої води, що перекочувалась по камінням, річку. Де вода там і життя – це відома аксіома, тому відразу вирішили спускатися. Для цього треба було закріпити трос. Схил був крутий і піщаний – небезпечно забивати кілочок в піщану породу. Походивши трохи по краю обриву, знайшли більш менш міцний шар ґрунту і вбили туди кілочок. Першим почав спускатися Тато. Він пройшов по мотузці десять метрів, упираючись ногами о схил, раптом відчув, що мотузка вислизає з рук і перестає бути опорою.

-Хлопці, мотузка!

Тільки встигнув крикнути, як кілок вивернувся, не випускаючи трос, другою рукою намагався схопитися за виступ, але відчув, як пісок просочується крізь пальці.

- Висота біля двадцяти метрів – промайнуло у нього в голові – це кінець!

На краю обриву метушились Артем з Вадимом. Перед ними зіяла яма, що залишилась від вивернутого разом з кілком шара породи. По запасному тросу вони спустились за Сашком. Він упав на каміння біля самої річки. Замість голови вони побачили суцільне червоне місиво. Тремтячими руками накрили його, обклали тіло каміннями.

- Як же так? Чому не я? - не переставав, повторювати Артем.

Вадим мовчки витирав сльози. Вони так хотіли швидше добратися до річки, що тепер здавалось іти далі нікуди. Направо – кордон з Китаєм, значить треба рухатись наліво. Продукти закінчились, ноги не слухались, і тільки пустота заповнювала всі почуття.

Вадим довго не одружувався. По-перше він комплексував з приводу свого маленького зросту-165 см. для мужчини –трохи малувато. Він захоплювався живописом і збирав альбоми відомих художників. Якось на дні народженні у друга появилась вона: ніби зійшла з картини відомого художника Боровиковського. Дрібне кучеряве волосся прикрашав відкритий лоб, а очі говорили «правда я гарна!». Вона подивилася на нього і посміхнулась. Він підвівся і раптом відчув себе трошки вищим. Запропонував їй стілець і цілий вечір вони проговорили, не помічаючи людей довкола. Він думав, що так не буває, але кохання прийшло і до нього в тридцять шість років. Коли йому виповнилось тридцять вісім в них народилась донечка. Дружина привезла з родильного будинку маленьку рожеву крихітку і він зрозумів, що це головне в його житті. Вадим з задоволенням і гордістю ходив на прогулянку з візочком. Але спогади про походи не давали йому спокою. Вже шість років поспіль кожного літа вони відправлялися мандрівкою в гори. В той рік коли народилась донька він залишився вдома з дружиною. Команда пішла без нього і він сумував за друзями. Цього року Вадиму вдалося випросити в дружині дозвіл на похід і це було дуже непросто - він залишив її вагітною другою дитиною, але з мамою, вона ж не сама. Саме зараз відчуття провини перед дружиною не давала йому спокою.



Николь Лебидь

#1178 в Різне

У тексті є: подорож, гори, туризм

Відредаговано: 17.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись