Двоє в зимовому лісі

3

– Угу, – промимрила Таня. Їй вони видались нескінченними.

Озеро. Поруч бесідка і замкнена хатинка, стежка не протоптана. На льоду сидять рибалки. Наші герої вирішили звернути трохи в сторону, щоб не ставати біля стежки. Сутеніло.

Знайшли гарну галявину і почали таборитись. Олег пішов по дрова, Таня ставила намет. Вітру не було, дим йшов вгору, руки не мерзли навіть без рукавиць. Коли загорілось багаття і поставився намет, подружжя оповив спокій. Воду для чаю і вечері топили зі снігу. Спершу нехитрий перекус, потім Олег довго попивав чай і втикав на вогонь, а Таня читала книгу при світлі налобного ліхтарика. Вже о дев’ятій полізли до намету. Спочатку лякала тиша, але сон прийшов швидко.

Коли вона відкрила очі, його поруч не було, а з двору доносився запах диму. Ранковий чай не заставив себе довго чекати і Таня виповзла назовні. Свіжого снігу за ніч не нападало, зате дерева покрились легким інеєм, особливо гарно це виглядало на ниточках павутини, що звисали з дерев, як ліани.

Дятел відколупував під корою свій сніданок.

– Що будемо варити? – чомусь спитав Олег. Вибір був невеликий: мівінка або рис. Оскільки рис в казанку зі снігом – погана компанія, то зупинились на першому. З десять мисочок снігу і невдовзі вода в казанку запарувала. Тим часом біля вогню розігрівались дві консерви.

Швидко розправившись зі сніданком, пара потихеньку збирала речі, неквапом попиваючи каву з цукерками.

Коли склали намет, то побачили, що сніг під ним майже розтанув. «От чого так холодно в в дупу було» – подумала жінка.

Закинули за плечі рюкзаки і ще пішли глянути на ранкове озеро з місцевою назвою Данилове, хоча в гуглі воно прописане як Гнялбище.

Дощана кладочка з втоптаним снігом вела до вмерзлої в лід пристані. Лід був доволі міцним, всіяний ополонками-дірками, діло рук рибаків. Їх тут ходило чимало, жінки чоловікам обід туди ж носили. Олег пропонував піти через озеро далі, але Таня не змогла перебороти внутрішнього страху перед замерзлою водоймою. Їй здавалось, що лід не витримає їхньої з рюкзаком ваги і крига зрадить, а вона хапатиметься обмерзлими руками за краї ополонки… Холодна вода витисне останнє повітря з її легень і картинки трьох десятків років пропливуть перед очима за секунди…

– Ходи вже, – підганяв Олег, який не розумів, чому дружина прикипіла поглядом до ополонки.

Вже на краю лісу помітили невеличку дерев’яну хатинку, та таку маленьку, що рукою можна було дістати даху.

Маючи велику слабкість до таких старих, закинутих будівель, Таня подерлася на пагорб, щоб подивитись зблизька на те чудо архітектури. Вікна цілі, на дверях замок, але не замкнено. Слідів на снігу не було видно і вона ризикнули відчинити двері. На диво чисто, запаху сечі чи інших випорожнень не виявили. Стіни оббиті картонними коробками для теплоізоляції, на одній з стін – старий плюшевий килимок з оленями. На підлозі лінолеум



Таня Саміло

Відредаговано: 12.01.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись