Елла. Два замки (1.7)

Частина перша.

 

 

Елла, борсаючись по пояс в скрині, перебирала різні трави, принюхуючись до кожної як кішка. Інколи роблячи паузу, щоб краще розгледіти знахідку, занурювалась чим раз далі. Такого різноманіття інгредієнтів чаклунка не бачила уже дуже давно. Ще за часів коли її мама була жива, вони разом заготовлювали різні трави і порошки. Як матір Елли любила говорити: «зайвим ніколи не буде».

 Раптом на усі кімнату рознісся кашель, грубий сухий кашель який мав намету видерти Еллу з обіймів чужого майна. Кинувши косий погляд на літнього чоловіка, дівчина продовжувала хазяйнувати в речах.

 Довге руде волосся заважало, спадаючи на очі, і Елла, не стерпівши, зав’язала їх в пучок, ще раз поглянувши на чоловіка який мав нахабність не зводити погляд з дівчини.

— Я можу вам чимось допомогти? — нарешті видавив з себе старий чоловік. — Я…

— Так! — навіть не виглянувши зі скрині, викрикнула чаклунка. — Принеси води. В горлі пересохло.

Елла дістала маленький мішечок забруднений блакитним пилом, розкрила і задоволено усміхнулась. Дівчина скочила на іншу полицю, змітаючи все на своєму шляху. Тим часом Сноррі увесь час поглядала на чоловіка, немов вартуючи його. Незнайомець так і залишався стояти на місці, навіть не маючи намір виконувати прохання чаклунки.

— Коли я говорив, щоб ти почувалась як дома, я мав дещо інше на увазі, Елла. — в кімнату увійшов Арон, схрестивши на грудях руки. — Що ти робиш?

— Намагаюсь знайти спосіб врятувати Пітера. Ви ж нічого не робите. Може, якщо буде час, зроблю вам усім мазь для сідниць які ви понатирали.

— До речі, — Арон трішки зашарівся і відвів погляд. — в тебе спідниця трішки задерлась. Я нічого не маю проти, але старий Джон такого років тридцять не бачив, ще ненароком серце стане.

Елла зі злістю поправила блакитну сукню, окинувши чоловіків грізним поглядом.

— Це єдине, що в мене залишилось. Може пізніше навідаюсь у вашу каземати та щось собі підшукаю.

Елла, схопила Сноррі й попрямувала до виходу, штовхнувши плечем Арона, щоб той відійшов з дороги.

— Заспокойся! — чоловік схопив дівчину за руку і поглянув у вічі, знайшовши там лише злість і розпач, Арон спокійним голосом додав. — Йди зі мною.

Воїн вивів Еллу на зовні, вказавши пальцем на вежу, найвищу споруду в замку.

На шляху до вежі чаклунка зустрічалась поглядами із воїнами якими кишів замок. Солдати мовчки готувались до найгіршого, немов очікуючи найгіршого. Ще вчора дівчина нарахувала близько сотні воїнів, проте уже сьогодні тільки на вулицях блукало у кілька разів більше.

Ближче до ріки знаходилась цитадель яка захищала північні ворота. Навпроти неї знаходився іще один і він же останній вихід із замку. Ленасс не був грандіозним замком, навіть на думку Елли, дівчина бачила куди більші споруди, але на вежу все одно довелось дертись не мало часу. Арон дістався верхівки перший і подав руку чаклунці, мовчки кивнувши кивок в сторону іншого берега ріки.

Елла підійшла до краю і поглянула вдалину. На горизонті розташувався замок Оент, вони справді відповідали своїм назвам і були схожі як брат і сестра. Оент виділявся лишень вищою центральною вежею. Замки об’єднували два кам’яних мости, своєю чергою з’єднані невеликим острівцем посеред ріки на якому знаходився самотній будинок.

Чаклунка зрозуміла, що хотів їй показати Арон: величезне військо взяло в облогу ворожий замок, обступивши з усіх сторін.

— В них немає іншого виходу. — промовив чоловік. — Вони віддадуть наших людей і твого друга або наша армія зрівняє їхній замок із землею.

— І як довго нам очікувати? — запитала Елла, роззираючись довкола.

— Лорд Едвард Патер сповістив їм свою волю. Ми…

— Як довго? — перебила його дівчина.

— Ти повинна розуміти, що все не так просто. Замки Оент і Ленасс належать лордам, які в свою чергу служать іншим лордам і всі вони дали присягу королю. І…

— Я зрозуміла. — знову різко урвала Арона чаклунка. — Доля Пітера вирішується в сотнях кілометрах.

— Все складно. Л…

 Арон завмер, спостерігаючи як з ворожої фортеці в небі здійнялась вогняна куля. Снаряд швидко подолав відстань і вдарився об мур із зовнішньо сторони, розкидаючи  розжарені іскри. Чоловіки в замку поспішно чкурнули під мури, хапаючи зброю.

— Солдат! — Арон покликав одного із вартових. — Повідом лорда, що вони дали свою відповідь.

Вояка кивнув і побіг геть.

— І що далі? — стривожено запитала Елла.

— Підемо на штурм, я гадаю. Ти ж цього хотіла? — чоловік поглянув на дівчину. — Мене все непокоїть те, що сталось в місті. Ти все мені розповіла?

— Все що бачила.

— Є думка, що хтось бажає нашими руками розпочати повномасштабну війну. — Арон поглянув на Оент по ту сторону  ріки. — Мені потрібно подумати. Я тебе залишу.  Не нароби дурниць, Елла.

Лицар попрямував геть, а чаклунка ще деякий час гляділа на замок і теж поспішила покинути вежу.

Внизу воїни налаштовували катапульту. Елла, хитро окинувши поглядом дерев’яну конструкцію, підморгнула Сноррі. В дівчини з’явилась одна ідея яку вона давно уже хотіла випробувати, але ніяк не знаходилась нагода. Чаклунка попрямувала назад до комірки, по дорозі захопивши книгу матері.



Рус Пренс

Відредаговано: 11.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись