Елла. (повна версія)

Розділ 4. Долина тіней

 

Перевіривши чи все потрібно з нею, Елла осідлала коня.

— Ти досі злишся на мене? — гримаса лицаря не вказувала на  гарний настрій.

— В поселені, на яке напали другим, живе сім’я моєї сестри, в них дві маленькі донечки. — відповів Томас, не дивлячись на дівчину. — Якщо  виявиться, що я міг їх урятувати, але вони тієї ночі загинули — я тебе уб’ю.

Пріт промовив останні слова сухо і спокійно, поглянувши у вічі Еллі, від чого їй стало ніяково.

— Справедливо. — після нетривалої паузи лишень змогла промовила у спину лицарю, кінь якого з місця понісся риссю.

Елла не одразу наздогнала Томаса. Половину шляху вершники подолали попід ліс, а ж поки дорога не зробила різкий поворот в сторону річки. Дівчина увесь час трималась за спиною лицаря, відчуваючи провину, хоча і знала, що у ночі їхати було б великою помилкою.

 

Проїхавши блокпост організований солдатами лорда, вони нарешті дістались до першого поселення. Місто тривожило своєю тишею: ні одної людини чи навіть тварини не було видно на вулицях поселення.

— Залишмо коней тут. — скомандував Томас. — Перевіримо кожний будинок. Твої поправу сторону.

Еллі лише залишалось мовчки кивнути.

Покинуті будинки вселяли легке почуття страху. Всі ці речі які залишили мешканці: одяг, їжа на столах. Здавалось люди просто всі разом зникли в один момент.

Обійшовши більшу частину міста, Елла зустрілась з Прітом на головній площі.

—  Знайшов сестру?

— Ні. Її будинок пустий, але речі всі на місті. Всі будинки такі: де-не-де легкий гармидер, але все на місці, навіть, мародери не наважились прийти.

— Можливо, твоя сестра із сім’єю вибрались. Переховуються у іншому місці.

— Можливо….тут є печера, біля річки, її використовували як складське приміщення.

— Гаразд, йдемо туди. По шляху перевіримо решту будинків.

Вони обходили хату за хатою, але картина не змінювалась. Томас увесь час мовчав, а Елла не знала як і про що розпочати розмову, тай можливо не варто було.

Тонкий лід на річці хрустів під ногами, але вони не звертали на це увагу.

— Ось тут. — лицар вказав на ледь помітний вхід у печеру, схожий на вхід у нору.

Підземелля зустріло їх пітьмою і сирістю.

— Стривай! — окликнула Томаса дівчина. Вона швидко змішала дві рідини в одній ємкості, збовтавши їх та промовивши голосно «велла». — Так краще.

Воїн поглянув на флакон який з кожною миттю сяяв все яскравіше, віддаючи синявою.

— Не погано.

Вони продовжували поволі пробиратись крізь завали і залишки старих дерев’яних конструкцій, заглиблюючись все далі і далі. Діставшись до різкого повороту, Томас обережно заглянув.

— А бодай тобі! — прокричав чоловік. — Щось влучило мені в голову.

— Хто ви? — пролунав голос із темряви.

— Сер Томас Пріт, лицар лорда Сатона. А ви хто?

— Том? Це справді ти? — уже жіночий голос озвався.

В печері знаходилось близько десяти селян, в тому числі і сім’я сестри Пріта. Вибравшись назовні, Томас зголосився супроводити їх до замку, а Елла тим часом вирішила навідатись до іншого міста, щоб встигнути до темряви повернутись до замку.

 

Наступне поселення зустріло Еллу ще більш гнітючою картиною.  Солдати яких прислав лорд розкидало по всіх закутках: кілька лежало під різними будинками, ще пару разом з кіньми закинуло на дахи будинків. Складалось враження, що хтось чи щось неймовірно сильне розправилось із солдатами.

Дівчина спішилась, наказавши Сноррі залишатись біля коня. Зжавши в долоні магічне зілля, Елла зайшла до першого будинку, але одразу вибігла, виблювавши увесь сніданок від різкого запаху розкладання тіл.

— О, боги. — лишень промовила дівчина.

В кожному із будинків знаходились їхні господарі, лиш мертві. Цілі сім’ї: жінки, діти, чоловіки, усі жителі міста знаходились у своїх домівках. Із людей зробили опудала, прикувавши їх до стін, немов картини, причому чоловік завжди на проти решти членів сім’ї. Хтось хотів, щоб вони бачили як помирають їхні рідні. Елла ледь стримувала сльози — такого вона ніколи не бачила. Хто міг таке зробити?

Центральна площа зустріла спорудженими чотирьома шибеницями з обрубленими мотузками. Над усім містом кружляли ворони, а із лісу доносились самотні вовчі завивання.

 

Елла не хотіла продовжувати обшуки, але потрібно було щось знайти, знайти бодай якийсь слід. Обмотавши шарфом обличчя, залишивши лиш очі, вона продовжила блукати по домівках. Скрізь було одне і те саме, окрім одного будинку. Непримітний будинок на іншому кінці містечка так само став склепом для своїх для власників, але тіла…тіла акуратно лежали на ліжку: чоловік із жінкою, обнявши сина, спокійно лежали разом. У всіх на шиї був слід від мотузки, а на столику, неподалік, стояла ваза із гілками ялинки.

 



Рус Пренс

Відредаговано: 24.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись