Елла. (повна версія)

Розділ 12. Між світлом іпітьмою

 

Елла Райс прокинулась у холодному поту. Останні кілька діб їй снились кошмари. Ця ніч не стала винятком. Елла різко підвелась і ненароком скинула Сноррі, яка спала в неї на грудях. Тхір гепнувся об землю і побрів в інше місце досипати, кинувши образливий погляд на чаклунку. Поруч сопів Піт у вигляді ведмедя, в хутрі якого знайшла нове місце для сну Сноррі. Важко дихаючи, немов після пробіжки, Елла озирнулась, приходячи до тями.

 Над головою шелестіло листя, через яке ледь-ледь пробивалось проміння ранішнього сонця. Чаклунка багато часу провела в цьому лісі, який знаходився неподалік від її домівки, але не припиняла милуватись тутешніми високорослим дубам. Підлітком дівчина гуляла тут з матір’ю, особливо восени, збираючи листя і прикрашаючи ним волосся, але це було давно.

Елла тихо прошмигнула до струмка неподалік, намагаючись не розбудити Пітера. Умивши обличчя прохолодною водою, дівчина сахнулась від побаченого у відображені: її очі світились зеленим сяйвом. Елла швидко протерла очі і знову поглянула у воду. Очі набули звичного блакитного забарвлення і дівчина з полегшенням видихнула. Чаклунка ще ні з ким не говорила про її свої нові здібності. Не можливість повністю королювати свою силу — лякала дівчину. У снах нові здібності брали верх на розумом Елли, змушуючи робити страшні речі і це не давало їй спокій.

Ще раз промивши очі, чаклунка надпила води і повернулась до табору. Піт уже прокинувся і сонно озирався довкола.

— Доброго ранку Піті. Голодний? — лагідно запитала Елла.

Пітер у відповідь лишень сумно поглянув на свої лапи як робив це кожного ранку, немов очікуючи, що страшний сон нарешті закінчився.

— Я щось запитала, ні? — обурено проговорила дівчина. — Один рик означає «так», а два — «ні». Невже так важко запам’ятати?

— Аррррмм. — протяжно проревів ведмідь, чи то відповівши чи то позіхнувши.

— Прийму це за згоду.

Дивна картина вимальовувалась посеред лісу: ведмідь, тхір і рудоволоса дівчина снідали, інколи кидаючи прискіпливі погляди один на одного, немов розуміючи всю дивакуватість ситуації. Елла поділилась шматочком м’яса зі Сноррі і поглянула на Пітера, не в змозі відірвати очі від Пітера. Хлопець намагався їсти як людина, притримуючи кусень хліба двома лапами, що більше було схоже на те як їсть мала дитина. Деякий час це тішило Еллу, але потрібно було рухатись далі.

 

До полудня вони йшли майже мовчки. Елла намагалась збадьорити Пітера, але спроби виявились марними. Дівчина розуміла, що хлопцю потрібний час звикнутись не так з тілом звіра, а так як те що сталось з його батьком. Ким би не був Річард Хендерсон, він все-таки був і батьком Пітера.

 

— Стій. Ми прийшли. — окликнула Елла хлопця. — Когось відчуваєш?

Пітер у відповідь спідлоба поглянув на дівчину.

— Ну ти ж ведмідь. Я думала, ти когось можеш вчути по запаху. — розвівши руки в сторони, промовила Елла. — Ой, і не дивись так на мене. Міг просто два рази рикнути.

Дівчина попрямувала далі, а Сноррі один вправним стрибком перемістилась зі спини Пітера на плече Елли, немов встаючи на її сторону в суперечці.

— Саерн хенн! — обурено вигукнула з розпачу Елла. — Подивись, що вони зробили з моєю домівкою.

Вибиті вікна, поламані двері і меблі викинуті з будівлі викликали розпач і водночас дику лють у чаклунки. Дім у якому Елла провела усе дитинство перетворився у руїни.

— Саерн кеенбе тимере ів хенн. — осипалась прокльонами чаклунка, увійшовши в середину. — Подивись. Вони зруйнували все.

— Урррр. — проривів Піт, вказавши лапою на ліс.

— Нікуди я піду. Якщо вони тут то пошкодують про це. — з усією люттю і ледь помітним зеленим блиском в очах прошипіла дівчина. — Крім того, я не думаю, що це зробили солдати. Воїни залишили б усе як є, щоб пастка була не помітна. Я гадаю, це місцеві.

— Урррр. — лишень відповів Піт.

— Кеенбе! Батьки стільки добра для них зробили. — Елла ударом з ноги пожбурила дерев’яну табуретку, не стримавши злості. — Горіти їм у пеклі.

Дівчина нишпорила поміж уламків і безладу, намагаючись знайти хоч щось необхідне.    

— Якщо я не знайду потрібних інгредієнтів — ти так і залишиться ведмедем. Надіюсь, що серед безладу знайду щось цінне. І тут справді не потрібно на довго залишатись.

Піт очікував на вулиці поки Елла виносила речі з будівлі. Дівчина з десяток раз поверталась, бігала сюди і назад, зібравши нарешті на її думку все необхідне.

— Як би це все забрати за один раз? — задумливо запитала Елла, оглядаючи купу речей. — Є одна ідейка.

— Урррр. Урррр. — видав Піт, помітивши я яким хитрим виразом обличчя оглядає його чаклунка.

 

Дорогою назад до табору, Елла намагалась триматись позаду, щоб спостерігати чи нічого не випаде з швидкоруч зробленої сумки на спині Піта. Хлопець весь шлях мовчки прямував уперед, майже не озираючись. Дівчина взяла з собою наплічну маленьку сумочку і книгу.

— Ти не можеш так не виляти задом? — дорікнула Елла, помітивши як імпровізована поклажа розхитувалась зі сторони в сторону. — Йди рівно.



Рус Пренс

Відредаговано: 19.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись