Елла. (повна версія)

Розділ 14. Між світлом і пітьмою

Елла першою, обережно крок за кроком, спускалась в печеру, освітлюючи шлях смолоскипом. Відразу за нею йшов Пітер, він ніс деякі речі чаклунки  і запасні смолоскипи. Верхом на ведмеді розташувалась Сноррі, подалі Томас і останнім, замикаючи колону, йшов Роберт. Чаклунка набила наплічну сумку різними зіллями.

Підземелля здавалось поглинало світло смолоскипів, нічого в кількох метрах від себе Елла не могла розгледіти. Атмосфера не привітного підземелля підсилювалась різким неприємним смородом. Земля над головою загрозливо нависала і здавалось от-от мала обвалитись.

Раптом Елла різко зупинилась, подумки вилаявшись на себе, і дістала маленьку пляшечку.

— Велла. — чітко проговорила дівчина і блакитне світло заполонило тунель. — Так краще.

Чаклунка погасила свій смолоскип і продовжила йти уже впевненіше. Довгий час підземелля не робило крутих поворотів, але чим далі вони йшли тим більше розуміли, що спуск стає дедалі крутішим.

— Томас, як ви не відчули, що під вами копають такі тунелі? — запитала Елла, не озираючись назад.

— Це звичайні печери, які швидше за все були тут до нас. Лишень вихід в місто зробили недавно.  — хлопець провів рукою по стіні. — Немов сотні кротів прорили вихід назовні, я не бачу слідів інструментів.

Елла продовжувала йти далі. Розм’якла слизька земля під ногами змінилась на тверду скелясту поверхню. Інколи дівчині доводилось пригинатись, але тунель залишався доволі просторим, щоб ведмідь і лицар в латах могли по ньому рухатись.

— Зупиніться. — вигукнула чаклунка. — Слухайте.

— Що там? — тривожно запитав Томас.

— Тссс. Слухай.

Відлунням з темряве доносились дивні моторошні звуки. Елла зробила кілька кроків уперед, високо піднявши джерело світло. На межі блакитних променів і непроглядної темряви виднілась постать. Дивна істота схилилась на чоловіком, відриваючи зубами шмати плоті. Незрозуміле  лахмате створіння завмерло, зачувши кроки людей. Елла теж не рухалась, намагаючись краще розгледіти постать, схожу на звіра з чорним хутром.

— Велет. — вигукнув Томас.

Істота різко повернула обличчя в сторону непроханих персон, вишкіривши зуби. Елла дістала пляшечку, але не встигла нічого зробити, як звір видав дуже не приємний звук, схожий на скрегіт металу об метал, і зник в пітьмі. Роберт з мечем в руці кинувся за ним.

— Стій. — крикнула чаклунка, але воїн штовхнувши Еллу в сторону промчав повз.

Дівчина кинулась в слід, намагаючись не відставати від ледь помітної тіні чоловіка. Далі підземелля розгалужувалось в три тунелі.

— Він утік. — гнівно промовив Роберт Тейт.— В правий коридор.

— О, то ти вмієш говорити. — не менш гнівно проговорила Елла кожне слово. — Може ти це вмієш робити те, що тобі говорять.

— Я не твій слуга.

— О, так. Я б не хотіла, щоб в мене на службі був дезертир. Затер герб на щиті Думаєш, ніхто не зрозуміє?

— Ця істота убила мого друга. І  я не маю наміру перед тобою оправдовуватись. — підпаливши новий смолоскип, воїн попрямував далі.

— Ах ти ж… — скипіла Елла, пропалюючи поглядом спину Робера сяйвом позеленівших очей. — Іссе.

— Урррв. — проривів Пітер, поглянувши на дівчину засуджуючим поглядом.

— Не дивись так не мене. — Елла глибоко вдихнула і повільно видихнула, щоб заспокоїтись.

Тепер уже Роберт йшов попереду, а чаклунка мовчки слідувала позад усіх. Тунель різко змінював напрямки, все більше і більше збільшуючи кут спуску, і в деяких місцях доводилось буквально на спині з’їжджати, притримуючись руками і ногами.  По мірі посування каміння в печері покривалось вологою і не приємно віддавала холодом та сирістю, а зі стелі накрапала вода.

Раптом Роберт зупинився, високо піднявши смолоскип над головою.

— Боги, змилуйтесь над нами. — промовив Томас.

Елла, проштовхнувшись між Пітером і стіною, теж глянула, що змусило інших зупинитись.

Із звивистого, немов змія, тунелю печера перетворилась у велику простору залу, залу жаху. Земля усіяна кістками і черепами людей та тварин, скрізь, куди дотягувались промені блакитного світла, виднілась лиш смерть. Зі стелі на мотузках голою донизу звисали кілька туш тварин схожих на оленів та тіла жінки з чоловіком. Кров повільно накрапала, утворюючи калюжу посеред зали.

— Повертаємось назад! — голосно промовила Елла. — Шви…

Дівчина не встигла договорити як тінь зі стелі стрибнула на неї, поваливши на землю. Пазурі врізались в тіло Елли, прорізаючи одяг, а зуби істоти зупинились так близько від горла, що дівчина відчувала сморід з пащі. Тендітні руки Елли на шиї нападника єдине, що стримувало від смертельного укусу. Ікла звіра з кожною миттю наближались і Елла подумала, що це кінець коли відчувала як істота дотягнулась до неї своїм бридким язиком, куштуючи дівчину на смак. Загострені як наконечники стіл зуби уже от-от мали зімкнутись, але в останню мить Пітер, що було сили ведмежих лапа, влупив нападника. Істота відлетіла в сторону, ударившись об скелясту стіну. Заревівши, жахливе створіння встало в стійку для нападу, опершись на всі чотири кінцівки.



Рус Пренс

Відредаговано: 19.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись