Елла. (повна версія)

Розділ 16. Між світлом і пітьмою

Елла отямилась в м’якому ліжку. Поруч стояв чорнявий молодий чоловік з кудрявим волоссям.

— Доброго ранку, Елла.

— Піт? — здивовано запитала дівчина, не вірячи власним очам.

— Так. — радісно відповів хлопець. — Коли ти знепритомніла я знову став собою. Довелось з голим задом вибиратись з печер.

— Добре, що я цього не бачила. — з посмішкою на вустах промовила Елла. — Де ми?

— В твого знайомого Роджера.

— А де Роберт. З ним все гаразд?

— Так. З ним все добре. Він допоміг доправити тебе сюди. Він десь неподалік.

— Знайома кімната. — дівчина повільно оглянула приміщення. — Я була тут раніше.

На стіні висіла знайома картина озера біля міста. Елла пам’ятала цей пейзаж, її матір намалювала його незадовго до смерті.

— Нажаль, так. — перервав її Роджер. — Тут провела останні години життя твоя матір. Я боявся, що і на тебе чекає таж сама доля, але поки що все минулось.

— Поки що? — перепитав Пітер.

— Те що убило Адріанну, матір Елли — те убиває і саму Еллу. — сумно промовив чоловік. Коли ти востаннє бачила батька?

— Точно не пам’ятаю…. Близько двох років тому. А чому ти питаєш?

— Він щось говорив перед тим як зникнути? — немов не почувши запитання дівчини, продовжував допитуватись Роджер.

— Востаннє коли я його бачила був ранок, звичайний день. Я розплющила очі, як от зараз, а він стояв наді мною. Він плакав. Не пам’ятаю чому. Ві сказав, що… — Елла намить зупинилась говорити, пригадуючи, говорив їй батько. — Сказав, що зробить все для мене. Сказав, що врятує мене.

— Елла, — почав поволі Роджер немов підбираючи потрібні слова. — Пітер розповів мені, що там у вас сталось. Те що робить тебе такою сильною — це тебе і вбиває. Ця магія, чи що це таке, забирає твої сили і частіше ти ними користуєшся…

— Тим що? — різко запитала Елла, пауза, яку зробив в своїй промові Роджер, тільки ще більше дратувала. — Тим що?

— Тим ближче ти до смерті, Елла. Твій батько не просто так зник. Джеффрі мав намір знайти ліки, чи бодай щось, що могло тобі допомогти. Втратити ще й і тебе він не міг.

На деякий час в кімнаті запанувала могильна тиша.

— Ми щось знайдемо. Я знайду чи її батька чи… — не стримавшись, видав Пітер.

Елла поглянула на хлопця і усміхнулась. Вона звикла подорожувати сама, але тепер їй було приємно, що вона не одна. Ці події змінили її. Чаклунка схопила руку хлопця і лагідно поглянула йому у вічі.

— Притримай коней, хлопче. Для початку  ти маєш відвезти її і чим далі тим краще. Король оголосив справжню війну чаклункам. По всьому Тертону запалали вогнища. Не всі лорди держави підтримали цей заклик до убивств. Гряде війна. Кожна зі сторін, прикриваючись благими намірами, як вони самі себе запевняють, готові один одному пустити кров. Північ країни уже захопили дрібні сутички, але це тільки початок. Неважливо чим війна закінчиться  — нічого доброго таким як Елла вона не обіцяє.

— І куди нам податись? — запитала Елла.

— На південь, в місто Емерлейф. Саме туди відправився твій батько.

— Через усе королівство?   

— Саме так.

Елла погладила Сноррі, яка, відчувши дотик дівчини, потягнулась. Чаклунці ще потрібно було відпочити кілька діб, а потім вони, разом з Пітером, відправились в дорогу.



Рус Пренс

Відредаговано: 19.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись