Емфаліон. Всесвіт не має меж

РОЗДІЛ V. Врятувати невинних

— Я прошу тебе, не дозволь більше нікому страждати. – Він стиснув мої плечі руками і подивився мені в очі, в його очах була печаль.

— Я спробую. Наглядай за ними, - я повернула голову в бік Виміру Темряви, який ледь помітно обертався на своїй орбіті. Не дозволь Творцям знищити душі у їхньому Вимірі.

— Я зроблю все, що зможу. Поки я Хранитель цього світу, його жителі не постраждають, а там вже і ти цього не дозволиш. – Я кивнула і знову розправивши крила полетіла у ядро блакитної зірки.

Опинившись у Всесвіті, я відразу відчула, як якийсь світ кличе на допомогу. Але це був не заклик Хранителя своїм побратимам про допомогу, а молитва жителів до богів з проханням врятувати хоча б їхніх дітей від неминучої смерті. Цей заклик мало хто може почути, переважно це боги, але три Ареси – Арес Світла, Арес Темряви та Арес Вічності теж можуть його почути. Я хотіла проігнорувати їх, в кінці-кінців рятувати когось це робота Ареса Світла, я хотіла залишити їхнього Хранителя розбиратися з цим, але згадала слова Іслара. Як я могла забути, що Хранителі вже не ті, що були колись, та й Арес Світла схоже ще не з’явився, він не дозволив би комусь робити такі речі. Я хотіла надіслати цей заклик богам, але щось мені підказувало, вони не встигнуть. Та маленька частина світла, що ще залишилася у моєму темному серці, наказувала мені зараз же вирушати їм на допомогу і я не змогла проігнорувати цей наказ. Я закликала Хаос і наказала йому перенести мене туди, звідки лунав заклик, він покірно закрутився смерчем навколо мене і вже через кілька секунд, я опинилася серед руїн колись величного міста Данітаму у Королівстві Боріадан. Я нависла над вогнем, що там внизу пожирав усе на своєму шляху. Краєм ока я помітила те, що остаточно переконало мене у тому, що Всесвіт треба рятувати. А побачила я Хранителя Фаліасу, який п’ючи з келиха щось схоже на вино, сидів верхи на каліафі і дивився на те, як горить довірений йому світ.

Каліафи - це дракони з довгими, схожими на зміїні тілами, покритими лускою, з невеликими крилами і двома передніми лапами. Ці тварини, визначають наступних Хранителів, вони вибирають їх поки ще не вилупилися, а потім проводять з ними решту життя.

Я відвернулася і побачила маленьку дівчинку, яка застрягла під рештками догораючого будинку, з усіх боків до неї підступав вогонь, навіть якщо вона змогла б вибратися з-під дошок, вона б все-одно не змогла втекти. Я невідривно дивилася на неї, моє серце скував страх за її життя, воно часто билося. Раніше таке зі мною було тільки раз, коли у Великій Битві Вершників дракона загинув мій брат Ваяранар. 

— Дракон Перехресного Вогню… - я прошепотіла ці слова продовжуючи дивитися на дівчинку. Краєм ока я помітила напівпрозору тінь зі світлою аурою, проте я не звернула на неї увагу. Я помчала просто у вогонь. Опинившись в середині, я закашляла від ядучого диму, він проникав просто в легені. Викликавши магію повітря я розвіяла дим, дихати відразу стало легше. Поглядом я знайшла дівчинку і відразу попрямувала до неї. Магією підняла всі дошки і звільнила її з їхнього полону. Я підійшла до дівчини і приклала руку до її грудей, зосередилася і прикликала магію повітря, вона витягнула з її легень весь дим і дихання дівчини вирівнялося.

— Дякую, - прошепотіла дівчина і без свідомості впала мені на руки. Я дивилася на її рівномірне дихання і думала, що робити далі. Таких як вона у цьому місці сотні, я можу не встигнути врятувати всіх, хіба що…

Я викликала Хаос і зупинила час у всьому місті. Обережно поклавши дівчину на землю, я підійшла до завмерлого у часі вогню і піднесла до нього руку. Він почав знову рухатися і обплівши мою руку, проник під шкіру і по венах потік до серця, а разом з ним до мене попрямував весь вогонь, який знаходився в місті і я увібрала в себе всю небезпечну стихію. Трохи відпочивши від такого навантаження, я направила вітер до кожного будинку. Він прочісував кожен куток Данітами і коли знаходив тих, хто не міг дихати, витягував дим з їхніх легень. Тих, хто отримав опіки він на своїх потоках відправляв до мене. Ті хто кажуть, що стихія не має навіть зачатків розуму, просто дурні. Я просто сказала врятувати людей, а вітер вже сам зрозумів, що тих кого може - рятує, кого не може - передає мені.

За сім хвилин, біля мене вже лежали дванадцять людей з опіками різної важкості, спершу я взялася за тих, хто був поранений найбільше. Я доторкнулася до рани першого постраждалого і увібрала вогонь з його рани, іскри вогню з-під шкіри потяглися до моєї руки і на ній не залишилося ні сліду. Те саме я зробила і з рештою поранених. Через три хвилини вітер повернувся до мене і приніс останнього постраждалого. Це була маленька дівчина на вигляд років десяти з рудим волоссям. Щойно вона підлетіла ближче до мене, я відчула дивну ауру і вже через кілька секунд зрозуміла чому. Дівчина була магом і не слабким, хоча для Фаліасу маги це дуже велика рідкість, тут живуть переважно звичайні люди.

Я спробувала витягти вогонь з її шкіри, але він не піддавався. Я заглянула в її ауру і побачила, що вона маг п’яти стихій – вогню, землі, води, повітря та блискавки.

Я вирішила не забирати вогонь, а змусити його втягнутися у її тіло і це спрацювало, як тільки вогонь торкнувся до вен, він проник у них і розійшовся по всьому тілу оминаючи серце. І це було звичайним явищем, у мене в грудях б’ється серце дракона, а вони дихають вогнем і їхній вогонь виходить з серця. У звичайних людей, коли вогонь потрапляє у серце, він його знищує, тому стихія намагається оминати серце свого власника. Я обережно опустила дівчину збоку від решти, тому що з її тіла ще подеколи виривався вогонь, вона ще не контролює стихію, тому може випадково поранити когось. Я повернулася до вітру і наказала йому принести сюди всіх людей, а сама повернулася до світлої плями, яку бачила раніше. Я підлетіла до того місця, де востаннє її бачила і побачене мене дуже здивувало. Переді мною стояла душа Ареса Світла.

Я торкнулася до неї і змусила її знову рухатися.



Тетяна

Відредаговано: 18.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись