Епохи закривавлене обличчя

Надіюся, живу, ще ж є життя…

11

Дід Іван сумно дивиться у вікно. Заходить сонце. Палаючий горизонт. Палає від туги та одчаю серце у грудях.

Дід Іван:

- Надіюся, живу, ще ж є життя…

     І молодь підростає. Треба ладу!

Хай бореться за сонце і за правду,

Бо найстрашніше, мабуть, каяття…

Хто йде вперед – в лице надії вітер!

Боріться! В Україну світла вірте!

Ми не мирились, діяли, шукали…

 

Здалеку чується ніяковий, але твердий голос Доби:

  • І що із того, крім синців, ви мали?!

12

... Доба сміялась:

  • Виживеш, людино?

Шалені ціни, злидні, безробіття!

В оселі ще й самотність – господиня.

З надії обвисає вже лахміття.

А з телеекранів – мільйонери

У паралельнім світі тріумфують,

Ні копійки, ні гривні не рахують.

Вони – зірки на цій життєвій сцені.

І що тут говорить про справедливість?

Її давно вже вигнано із дому.

Ти протестуй! Дозволена ця милість.

Протест не заборонений нікому.

А гасла галасують про народне.

В усі часи цей галас був природнім.

Протестували, в муці повставали.

Історіє, а що із того мали?!

Це боротьба, життя – війна під сонцем,

А на війні калічать, убивають.

Під парниковим шлейфом дикий стронцій,

Чудовиська із бруду оживають.

Розпука, заздрість, ненависть, образи.

За ними неба чистого не видно.

Вулкани від одчаю вибухають.

Анархія! Немов демократична?

А ви про кінець світу засмутились?

Та він навколо, в кожному, як помста.

Що в соціумі мрії заблудились.

Нашестя аморальності збулося!

Ти – персонаж трагікомічних шоу.

Так, для розваги. Фон. Фундамент. Натовп.

Але без тебе світ не був би – знову!

Ні, не для тебе відчай і зневага!

Тут можна закликати скільки схочеш

До чистоти, духовного зростання...

Мій голос – як у прірву – аж холонеш.

Суспільство наче похмелилось зрання.

Летить, аж шаленіє в лютім леті.

Не помічає ери і секунди.

А я – фундамент, я – основа нерва.

Мене ти топчеш, а коли не буде,

Сотвориш з мене пам’ятник народний,

Про силу духу ще томи напишуть.

А поки що на вістрі часу, гордо

Пульсую в Космос променем щасливим

Крізь вибухи оманливої тиші.

 

 

                    Епілог

Я вірую в щасливий день весни.

Я вірую у прозрівання людства.

Я вірую, надіюся! А ви?

В які закони віруєте, люди?!

А час мовчить, заплетений журбою.

Він вже готовий за життя – до бою!

Забруднена Земля. Немає сил.

Пророцтва хижі тиснуть звідусіль.

Страх в серці, у повітрі, у землі...

Здається, все загрожує й мені.

Але я знаю, вірую, що ти,

Людино, зможеш зло перемогти,

Очистиш Землю, душу!

                                     Поспіши!

Нащадкам чистим

                          спадок залиши!

 

25. 05.  2012 – 12. 07. 2012

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 



Олеся Омельченко

Відредаговано: 27.08.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись