Fake or true love ?

4 глава

*Вероніка 
До мене подзвонила Мія .Я взяла трубку. 
—Ти навіть не уявляєш ,що сьогодні сталось .—я почула радісний писк подруги. Бачу в когось сьогодні день пройшов добре .
—І що ж ?—з цікавістю запитала я .
—Я таки зустрілась з цим своїм таємничим незнайомцем .
—І ?Хто ж він ?—самій аж стало цікаво. 
—Ним виявився Остап. Мій сусід з яким ми з дитинства дружили ,поки він не переїхав в Німеччину ,а зараз він знову тут .Приїхав після навчання .І знаєш що ?Він признався ,що ще зі школи закоханий в мене. Я просто в шоці!Ти ж пам'ятаєш ,що він мені теж подобався?В нас сьогодні навіть побачення було. Я така щаслива. 
—Я дуже рада за тебе ,Мія .Остап класний хлопець .Бажаю вам удачі .—я мимовільно усміхнулась. Хоч у когось все добре.Я щаслива за Мію .
—А в тебе як справи ?Що там Марк ?—весело запитала дівчина .
—Ми разом з ним маємо робити проект. 
—Класно .Бачиш ,це вже доля,а я тут з цікавості згораю .Хочу подивитись на цього Марка .
—Хм...Так немає проблем .Думаю ,що ви вже з ним навіть бачились. Він новий капітан "Соколу " .
—Я в шоці .Це той красунчик Марк ?Я вчора була на тренуванні і бачила його .Ти б бачила як він Тимурчика твого на місце поставив. Він мені ще від того моменту сподобався. Ніка ,це твій шанс .
—Стоп !Ніяких шансів чи чогось іншого .Я його швидше ненавиджу ,але точно не люблю. —Мія і її фантазія це просто щось. 
—Так .Я любов за кілометр чую .В п'ятницю гра і я вам з Лізкою візьму квитки і це навіть не обговорюється .Ти вже на іграх не була 100 років,а в мене скоро День народження ,тому навіть не думай мені відмовити. 
—Ей ,так нечесно !Це шантаж .
—Ніякий не шантаж .Ми з дівчатами взагалі-то новий танець придумали .Могли б прийти і мене хоч підтримати.Тож все ,я побігла на касу .І ніяких заперечень .Тобі хорошого дня. 
—І тобі теж .—сказала я і закінчила виклик .От Мія ,вона просто невгамовна .Дівчина ,якій заперечувати марно .Тепер ще й на матч прийдеться йти. Ну нічого ,хоч побачу як Мія танцює .Вона одна з учасниць групи підтримки хокейної команди "Сокіл ".
Я вже з цим і забула чого Мія до мене дзвонила. Аа...Остап .Пригадую цього хлопця.Він милий ,добрий ,веселий .Значить з Мією все буде добре. Ну от і вона знайшла своє щастя .Навіть в нашої снігової королеви Ані є Олег .Він звісно кумедний ,але ж її сильно любить. Тільки я сама...Ну нічого. Колись і я буду щаслива .
Я почула якийсь шум в коридорі і пішла на його звуки . Я була в шоці від картини ,яку я там побачила. 
—Ще ви собі дозволяєте ?—я була просто в гніві .
—Ей ,віддай !—почала нервуватись Лідія. 
—Це прикраси моєї матері !—я вирвала в жінки з рук підвіску і сережки .Та яке вона взагалі має право ?!
—Дівчатка ,що в вас тут відбувається ?—тато теж приєднався до нас .
—Вона без дозволу взяла мамині прикраси !
—Ніко ,спокійно .—батько підійшов і став біля Лідії .
—Та як мені бути спокійною ?— я почала кричати.
—Це я дозволив Лідії взяти ці прикраси .
—Що ?Та як ти міг ,тату ?—все ,Ніко .Ця розмова немає сенсу .Я обернулась ,закрила за собою двері і просто заплакала. Від горя ,розпачу і болю на душі .Як він міг ?Хіба він так просто забув маму ?Хіба можна все життя кохати одну жінку ,а потім так просто викинути її з серця і голови ,а на її місце знайти іншу ?Я не могла цього зрозуміти і ніколи не зможу. 
—Ніко ,відчини .—тато почав стукати в мої двері ,та все марно ,бо я закрила їх на ключ .
—Ні .Я не хочу з тобою розмовляти .Залиш мене в спокої !
Він ще декілька разів постукав ,а тоді пішов. На емоціях я могла ще більше йому наговорити,тож краще мені зараз побути самій .Вдягнула навушники і включила в них музику .Це завжди допомагало мені розслабитись .Так  я і не помітила ,як заснула .
Шкода ,що не можна просто змахнути чарівною паличкою і перетворитись на щасливу красуню .Зараз на мене з дзеркала дивився якийсь заплаканий і розпатланий страшко .Та коли це нещастя на годинник глянуло ,то здається ще й посивіло. Я швидко прокинулась і побігла збиратись. Привела себе швидко в порядок і поїхала в універ .Батька знову не було вдома і це зіграло мені на руку. Продовжувати ранкову сварку в мене не було бажання .
—Семене Петровичу ,прошу пробачення .Я вам обіцяю ,що такого більше не повториться .
—Гаразд ,Самойлова.Сідайте вже ,але щоб це було востаннє .
Я тихенько ,як мишка побігла на своє місце до Анюти .
—І де тебе носило ,Ніко ?Я до тебе вже разів 15 дзвонила. 
—Вибач ,в мене телефон розрядився. 
—Добре ,повезло тобі в мене настрій сьогодні хороший. 
—Мм...Що будете сьогодні з Олегом проектик спільний доробляти ?—грайливо запитала я.
—Ніко ,от ти зараз сама собі яму риєш .Як тільки про цього неандертальця згадуєш в мене око від одної думки про нього починає сіпатись.—я почала сміятись .
—Самойлова ,я вам не заважаю ?—звернувся до мене викладач .Так ,Ніко ,візьми себе в руки. Семен Петрович звісно дуже добра людина ,але таке ставлення не потерпить. 
—Пробачте .—я відвела свій погляд вниз і почала діставати свій блокнот і ручку .Лише тоді помітила на собі цікавий погляд Марка ,який усміхнувся .І чому це йому так весело ?Через те ,що мені увагу звернули?
До кінця пари я вдавала з себе янгола і все чемненько записувала. Та тільки коли пролунав дзвінок одразу швидко вибігла з аудиторії ,а Аня за мною.
—Давай десь поговоримо. —запропонувала я .Мені потрібно виговоритись .
—Ок. Давай на нашому місці.—і ми попрямували до підвіконня ,яке знаходилось на першому поверсі в самому куті .Туди рідко хто ходив і там можна було спокійно поговорити. Я спокійно вмостилась на підвіконні ,а Аня стала поруч і дивилась в вікно .
—Ці дні стали схожими на пекло .Я не встигаю оговтуватись від одної ситуації ,як тут стається щось інше .
—Мила .—Аня обняла мене. —Що знову трапилось ?
—Я посварилась з татом .Він віддав мамині прикраси Лідії .Ти собі уявляєш ?—в мене вже стояв ком в горлі .Тільки б не заплакати .Не зараз ,не в універі. Думка ,що хтось може побачити мене в такому стані і зупиняла виплеск моїх емоції. 
—Нік ,я тебе розумію і підтримую .Та можливо ,просто потрібно поміняти тактику .
—Це як ?—з цікавістю запитала я.
—Замість того ,щоб просто плакати постав цю Лідію на місце. Ти ж хазяйка цього дому ,а не вона. Нехай знає ,що ти не пусте місце .Якщо вона така погана ,то просто потрібно показати батькові її справжнє лице. Не просто розмахувати руками , а знайти справжні докази. 
—Напевно ти права .
—Ну от бачиш .Ми вже знайшли вихід одній з твоїх проблем. Тобі краще ?
—Так .—на моєму лиці почала з'являтись усмішка .
—Ти знаєш ,що ми в п'ятницю йдемо на хокей ?—запитала я в подруги. 
—Так .Мені вже Мія дзвонила і все розповіла .Знайшла нам найкращі квитки в самому центрі. 
—А я так не хотіла йти. 
—Та перестань .Тимур не єдиний ,хто грає в цій команді .Там ж і Марк буде. 
—А що мені до нього ?— здивовано запитала я.
—Ну як що ?Він перед парою підходив і питав де ти ?Напевно щось хотів .Ви не говорили ?
—Ні ,не говорили. Я ж на пару запізнилась ,а потім ми з тобою одразу сюди прийшли .Та й що він міг від мене хотіти ?Напевно знову вирішив випробувати мою нервову систему на міцність .
—Ой не кажи .Здається ,цей хлопчина хвилювався за тебе .—весело промовила Аня .
—Снігова королево ,ти сама себе чуєш ?Чи це так Олежик розтопив твоє холодне серце ?
—Самойлова !Не смій .—я знову почала сміятись .
—А знаєш я з нетерпінням чекатиму п'ятниці ,лише щоб подивитись як Олег буде тобі під час гри повітряні поцілуночки слати. 
—Мене зараз виверне. Я йому клюшку на голові переломаю ,якщо він хоч в мій бік подивиться .Я навіть не розумію як це нещастя в хокейну команду взяли, ще й воротарем ...
—Ну все ,досить про хлопців. Ходімо на пари ,а то вдруге запізнюватись не хочеться .
—Ок.
На пару ми таки встигли .Весь урок конспектували .Я ледве не заснула під час лекції .Добре ,що вона закінчилась ,а то я б точно відключилась .
—Нік ,я змушена тебе покинути. 
—Чому ?—я підняла голову і глянула на подругу. —В нас ж ще одна пара ...
—Так ,але я йду з Олегом робити проект,бо він більше ні в який день не може. Прийдеться прогуляти. Та й Олександра Василівна добра ,думаю ,що нічого нам не зробить .Я вже старості сказала. Тому ,прийдеться тобі самій тут відсидіти .
—Ну добре. Що ж вже робити. —я поглянула на першу парту ,за якою сидів Олег .Він нас побачив і почав усміхатись і махати рукою .—Іди вже ,там твій Олежик зачекався .—я натягнула усмішку і помахала хлопцю  на зло подрузі .
—Ніко !—я почала сміятись. Як ж смішно вона злиться .—А де ви з ним проект робити будете ?—з цікавості запитала я .
—В Олега .
Я залилась веселим сміхом .
—Ммм...Ну удачі .Надіюсь ,що цей хлопчина виживе після того проекту. 
—Якщо він знову почне до мене підкатувати,то я точно запущу в нього чимось важким .
—Ну не треба так різко. Іди вже. Він зачекався. 
—Гаразд .—подруга обійняла мене і побігла .Я пішла в коридор ,а тоді в буфет .Перекусила і відправилась на наступну пару. 
—Привіт. —Марк присів біля мене в аудиторії .Я від несподіванки аж підскочила. 
—Хіба можна так лякати ?—роздратовано запитала я .
—Ну вибач .—сказав він і ближче присунувся до мене. 
—Ох ,ти навіть слово таке знаєш .Я подивована .—сказала я і закотила очі .
—А я кожен раз дивись з твого сарказму. Ти зі всіма така холодна?—останнє слово хлопець промовив по складах і дуже повільно .
—Тільки з такими як ти. —впевнено сказала йому я прямо в очі .
—І якими ж це?—запитав він ,з єхидною усмішкою на обличчі. 
—З самозакоханими ,впертими і наглими хлопцями. 
—Ясно. —сказав хлопець ,усміхаючись .
—Я щось смішне сказала ?—я знову глянула на нього .
—А ти ворожка ?—питання хлопця мене спантеличило .
—Ні .—якось тихо відповіла я .
—То чому ти ,люба, робиш висновки перед тим як дізнатись хто я?—лукаво промовив хлопець .
—Ще раз назвеш мене любою ...
—І що ? —безцеремонно перебив мене Марк ,наближаючись до мого обличчя .Здається я відчула на свої щоках його гарячий подих .Тіло покрилось мурашками . Так , Ніко , спокійно. 
—Чого тобі ,Марк ?
—Я...—хлопець не встиг договорити ,бо ввійшов викладач .Ми перестали говорити. Я уважно слухала Олександру Василівну ,але Марк здається взагалі не збирався нічого робити. Під час пари він просто вбивав мене своїм поглядом ,а ця його білосніжна усмішка...Що з ним ?
—Не дивись так на мене .—прошипіла йому я ,вже не витримуючи. Ну скільки можна витріщатись ?В нього ,що хоббі таке ?
Він лише єхидно усміхнувся і сперся головою об лікоть,все ще не зводячи очей .—Марк!—злісно кинула я ,та здається він навіть не кліпнув .Тоді я вирішила застосувати важку артилерію —ручку .Кинула її в нього .Та він впіймав її прямо перед своїми очима і просто переламав на два ,з тою ж усмішкою на лиці.—Ти божевільний ,Гавриленко .
—Хм...—єдине ,що видав хлопець .Тоді він таки відкрив свій блокнот і почав щось записувати. 
—Пара закінчена. Всім допобачення. —Олександра Василівна пішла ,а за нею і всі одногрупники .Я піднялась ,щоб теж піти ,але Марк спіймав мене за зап'ястя. 
—Нам потрібно поговорити. 
—Наші балачки призводять тільки до сварок,Гавриленко .
—Так ,але ж проект від цього нам ніхто не відмінить. —о ні ,я зовсім про нього забула. Незадоволено розвернулась лицем до Марка .
—Слухаю .—сказала я ,схрестивши руки. 
—Сьогодні в мене в 20:30 .
—Що ?—я підійшла ближче до нього. 
—А можливо відразу в 12 ночі ?
—Вибач ,але в такій годині ,я вже на ліжку валяюсь .Хоча...—знову ця єдина усмішка ,яку так і хочеться розцарапати своїми довжелезними нігтями. —можеш до мене приєднатись ,якщо так хочеться .—Єдине ,що мені хочеться —прибити його. 
—Так ,дорогенький .Ми граємо по мої правилах. Сьогодні в мене в 18:00 .
—Дорогенька ,я не можу .В мене тренування. 
—Коли воно в тебе закінчується ?
—В 20:00 .
—Тоді одразу після нього приїдеш .
—Ммм...Гаразд в тебе ,так в тебе. —весело промовив хлопець закушуючи губу .Ідіот .—Не можна ж відмовлятись ,коли дівчатка самі додому кличуть .Можливо ,краще познайомимось ...—вже тихіше промовив він .
—Ага ,звісно .Познайомишся з моїм бульдогом і злою мачухою .Вони разом —гримуче комбо .Сумніваюсь ,що після цієї зустрічі ти залишишся живим. —лукаво промовила я .
—Ох ,а я так надіявся на зустріч тет-а-тет.—хлопець награно вдавав нещасного .
—Ну вибач ,якщо розчарувала ,Маркусику. —лукаво промовила я .
—Гаразд , Веронічко ,я буду .До зустрічі .—сказав він і закинувши на своє плече рюкзак побіг. Я теж вийшла за ним .Викликала таксі і поїхала додому. Пообідавши я пішла вчитись .Батько був на фірмі ,а Лідія пішла за покупками. Тому я була сама і почувала себе досить комфортно .Час швидко пролетів і скоро прийде Марк.



Mia Do

Відредаговано: 22.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись