Фенікс Підкорення вогню

Гуртом і батька легше бити

Промінчики сонця ніжно торкались землі, намагаючись висушити ранню росу. Пташки наспівували підбадьорливі пісні, тим самим пробуджуючи жителів лісу та його гостей. Запах трави та горілої деревини у багатті змусив Арінель розплющити очі і побачити що хлопці ще солодко сплять. Здійнявши трішки голову, вона побачила, що вовки уже не сплять, вони стояли на колінах неподалік від їхнього невеликого табору, тримаючи лапи над головою так, що подушечки лівої лапи торкались нижньої частини правої лапи. Це було схоже на певний ритуал чи молитву: Дмарс, Мзарсі і Азурар сиділи у такому положенні із заплющеними очима, іноді промовляючи слова, які дівчина не могла почути. Її це дуже зацікавило, тому вона продовжувала спостерігати за ними. Через певний час Арінель побачила, що до них приєдналась і Таларрі, прийнявши ідентичну позу і промовляючи якісь слова разом з вовками. Далі дівчина побачила, що усі вони разом повільно опустили лапи поклавши їх на землю, а голови та вуха трішки опустили донизу, все ще із заплющеними очима.  Посидівши ще з хвилину у такому положенні, фурі встали на чотири лапи, склавши хвіст гачком, а голову підняли вгору, вони виглядали як справжні хижаки, відчуття було таке, ніби вони зараз почнуть вити, але натомість – лягли рівно на землю, як зазвичай роблять тварини, і повільно розплющили очі. В кінці, вони знову повставали на дві лапи, зовсім як люди і кивнувши один одному в знак вітання чи подяки, пішли в сторону багаття.

- Давно я цього не робила – із нотками радості змішаними з ледь відчутним сумом сказала Таларрі, це єдине що почула дівчина. Арінель із захватом та подивом спостерігала за усім цим і жадала дізнатись що це був за ритуал, тому швидко піднявшись із землі мовила:

- Доброго усім ранку! Прокидайтеся швиденько, я приготую нам сніданок – усі інші почали повільно розплющувати очі, потираючи їх долонями, потягуватись та голосно позіхати. Хтось почав збирати свої речі, побачивши, що Таларрі принесла усе з їхнього попереднього табору, хтось почав розминати своє тіло, адже на землі доволі незручно спати.

- Ходімо, у нас не так багато часу – раптом сказав Томас.

- Ні, спочатку потрібно поснідати, Ненсі завжди казала, що сніданок – це найголовніше, адже без нього ти не можеш нормально працювати і день піде псу під хвіст – відповіла йому Арінель, на мить вона мимоволі задумалась про свою тітку, яка напевно не знає де її племінниця і що з нею, хоча Арінель і знала, що тітка не хвилюється, проте вона усвідомлювала, що на неї чекає доволі довга подорож та ще дуже довго їй доведеться перебувати в Ескаліорі. Це змусило Арінель трішки засмутитись, адже дівчина дуже сумувала за Ненсі, за своїм рідним містечком і за простими безтурботними вечорами з друзями та рідними.

Арінель швидко підігріла вчорашню їжу і зробила салат із тих овочів  фруктів які у них були, також додаючи деяким у тарілку в'яленого м'яса. Протягом трапези дівчина не відривала очей від вовків і Таларрі, що вони одразу ж і помітили.

- Бачу ти дуже хочеш дізнатись, що ми щойно робили я права? – сказала Таларрі, звертаючись до Арінель, яка одразу ж кивнула – Це зветься рсалк амартр, що в перекладі значить велика молитва. Таким чином ми, фурі, звертаємось до нашого лісового духа і просимо про допомогу, здоров’я і так далі. З кожним рухом – ми віддаємо йому шану, адже саме він створив нас і оберігає протягом нашого життя.

- Так, потрібно хоча б раз на 7 днів проводити рсалк амартр на сході сонця, щоб лісний дух почув і допоміг – продовжив розповідати Азурар – Нам він завжди допомагає, я це відчуваю – радісно мовив вовк приклавши лапу до серця та всміхнувшись своїм батькам.

- А ви коли-небудь бачили його? – запитав раптом Гері, що змусило усіх фурі посміхатись.

- Не багатьом була честь бачити лісового духа, хоча деякі фурі кажуть, що бачили і навіть говори з ним, проте я не дуже в це вірю – відповів йому Дмарс.

- А я вірю, якщо ти завжди вшановуєш лісового духа, ти зможеш його побачити і він обов’язково допоможе – перебила вовка Мзарсі – побачити його, значить отримати благословення, значить ти існуєш на цій землі не просто так – вона всміхнулась і допомогла Арінель вимити та поскладати увесь посуд, поки інші спаковували речі.

- Дякую вам за те що допомогли нам – взявши за руку Арінель мовив Дмарс – я пам’ятатиму це вічно, мої лапи та ікла для тебе – дівчина здивовано поглянула на вовка, а потім на Таларрі, яка одразу ж пояснила:

- Це йде неправильний переклад з нашої мови, він має на увазі, що завжди допоможе при нагоді – Арінель лиш всміхнулась та поклала руку на плече Дмарса бажаючи тим самим їм щастя та гарної дороги.

Вони уже майже розпрощались та попрямували кожен своєю дорогою, коли Гері зненацька обернувся та гукнув в сторону вовків:

- Скажіть, а куди ви прямуєте? – питання доволі спантеличило Дмарса, він напевно й сам не до кінця знав куди він йде, лиш би вони могли спокійно жити з сім’єю – Я маю на увазі, якщо ви підете тією ж дорогою, якою ми дістались сюди, то ви не зможете пройти, там міст обірвався та ще й живе там якась дика істота, яка напевно крім того що зжерти когось ні про що не думає, якщо воно взагалі вміє думати – усі одразу ж переглянулись.

- Тим більше, не подумайте нічого поганого про мій народ – втрутився раптом і їхню розмову Томас – Але якщо ви прямуєте до Королівства Великого Дуба, то там вам будуть не дуже раді – ці слова були сповнені жалю та навіть сорому.

- Все гаразд, не хвилюйтеся за нас – мовив Дмарс і уже готовий був прямувати в протилежному від них напрямку, коли Мзарсі, взявши його за лапу та поглянувши йому в очі,сказала щось, зрозуміле лише для Таларрі. Азурар одразу ж зрадів і підбіг до Арінель, хапаючи її за руку, як дитина на екскурсії, що хоче йти попереду з вчителем.



Erin Show

Відредаговано: 08.02.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись