Фітоляка

10.

Тетяна до кінця дня намагалась домовитись, щоб їй змінили кімнату. То, напевно, якийсь дивний збіг обставин, що вільна кімната залишилась тільки поряд із ним.  Жорстока несправедливість. 

Вона вже пів години стояла біля ресепшену і вмовляла дівчину, ще краще подивитись. Але приємна дівчина, чергово посміхаючись була непохитною. Конференція, всі номери зайняті і треба заспокоїтись. Тетяна ну ніяк не хотіла заспокоюватися. На даний момент, це стало ніби метою життя і Тетяна ну ніяк не хотіла здаватися. Бо те що було пов'язано з Олегом, завжди приводило до її поразки. А він завжди перемагав.

Люба підійшла до неї.

 - Чого ти ще тут?

 - Я хочу переїхати в іншу кімнату, але всі вже зайняті.

Тут Тетяні прийшла на її думку дуже гарна ідея, яку вона запропонувала Любі, підхопивши її під руку

  - А може ми з тобою поміняємось кімнатами?

Люба якось дивно на неї дивилась і Тетяна ніяк не розуміла цього її погляду.

 - Напевно не варто.

 - Чому це?

 - Тому, що не потрібно мене вплітати туди куди не слід. 

 - Що ти маєш на увазі?

 - Я не хочу ставати між вами, бо якщо б меньше людей впліталися в відносини двох, може ми б з чоловіком не розійшлися.

Тетяна ніяк не могла зрозуміти, до чого вона хилить.

 - Не розумію. Яких наших відносин?

 - Васильева, пробач мені будь ласка, але чи ти сліпа зовсім чи дурна трохи, я ось ніяк не можу зрозуміти. Чи ти зовсім не розумієш, що ти йому завжди подобалась? Так він може про це і не казав прямо, але про це всі завжди знали. Звичайно, зважаючи на ваше різне соціальне становище у студентські роки, ти не могла звернути свою увагу на нього...-  промовляючи останню фразу, Люба, з обережністю на неї подивилась.

Тетяну наче облили крижаною водою, її почало трясти.

 - Що за нісенітниці ти верзеш? Зовсім з глузду з'їхала від заздрощів. А я ще майже повірила, що ти змінилася. Та він завжди мене ненавидів більше за інших, постійно піднімаючи на сміх мої ствердження. Принижуючи перед іншими. Та що це я маю виправдовуватися! Ви наче з Юлею змовилися, захищаючи його.

Тетяна не стала чекати відповіді Люби, швидко виходячи зі споруди. Якщо чесно, їй було все одно на конференцію, яка напевно вже закінчувалася сьогодні. На вечерю, яка потім повинна була розпочатися. На почуття голоду, але неодмінно прийде, пізніше. Їй просто необхідно було провітрити себе, заспокоюючи власні почуття.

Повітря, яке попало в легені було інакшим ніж у місті, свіжішим і прохолоднішим, даруючи полегшення. Навколо будівлі були ялинки, яким здавалось було не кінця ні краю. За будівлею, знаходилось прекрасне озеро, яке зараз у сутінках було майже чорним.  На мить Тетяна все ж відволіклась від своїх думок, милуючись навколишнім краєвидом.

В кімнату повертатися не хотілося, бо там би вона стовідсотково зустріла би Олега, якого зараз просто не могла бачити, відчуваючи, що не зможе втриматися і наговорить якихось дурниць.

" Про це всі давно знали..."

" Звичайно, зважаючи на ваше різне соціальне становище в студентські роки....."

Проносились в неї голові слова Люби.

А в неї самої хтось поцікавився, як це бути дочкою заможних батьків, яких майже ніколи не має вдома? І ти постійно відчуваєш жахливе відчуття самотності, майже втрачаючи себе, тиняючись всіми цими незліченними кількостями кімнат, шукаючи батьків.

Які ставлять тобі такі великі планки, до яких ти майже ніколи не можеш дотягнутися? А якщо врешті вдається, батьки лише стримано посміхаються. 

Які не домогають тобі лише тому, що оточуючи можуть подумати, що це їхня заслуга.

Щодо Олега. Вибрав її назвати саме Фітолякою. Отруйною рослиною. Ну, чому ж не Хамомілою чи Сепією наприклад.?А саме Фітолякою?

Тетяна присіла навприсядки на березі, біля самої води. Тут було трохи прохолодніше ніж біля будівлі і Тетяна відчувши всю цю прохолоду сповна, охопила себе обома руками, щоб стало трохи тепліше.

Вона бачила частину власного відображення у воді, навколишню природу, небо. Рухома поверхня води показувала їй не чітке відображення самої себе. Сама собі вона здалась якоюсь далекою і чужою. Розізлившись на це Тетяна вхопила камінь і кинула його у воду. 

А що вона не була цією отруйною рослиною?

Вона сердилася на Олега за те, що він так точно охарактеризував її. Розпізнавши її швидше, ніж вона сама.

Сонце остаточно пішло з неба, звільняючи місце для місяця.

Тетяна вирішила, що потрібно повертатися в кімнату і спробувати заснути, бо завтра хотіла встати раніше, піти до ванної, щоб ненароком не зустрітися з Олегом.

Проходячи велику кімнату, вона побачила в відчинені двері велику кількість лікарів, які захоплено спілкувалися і серед них вона побачила Олега. Як завжди він був  у центрі уваги, а вона, як завжди буде на лаві запасних.

Піднявшись до потрібного номеру Тетяна, спокійно відкрила двері, знаючи, що Олег знаходиться внизу. Зайшла у ванну, помила руки, вмилась, почистила зуби.



Дара Гончар

Відредаговано: 14.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись