12.

Подальший вечір скінчився на диво спокійно, Тетяна заснула майже одразу, але навіть уві сні Олег її не полишав. Цілу ніч вони сварилися і щось з’ясовували і тому зранку Тетяна не виспалась, але згадавши про вечірні перегони трохи надихнулась.

Піднявшись з ліжка вона пішла у душ, але виявилось, що він був зайнятий Олегом. А як вона пам’ятала, що двері не зачиняються, вирішила трохи пожартувати. Забрати одяг Олега і віднести його назад в кімнату.

І подивитись, що він буде робити? Чи попросить в неї допомоги? Розізлиться?

Азарт її не полишав, він ніби прокинувся всередині неї і з кожною хвилиною ставав дедалі сильнішим. Ніби поряд з Олегом вона відпустила щось всередині себе і це щось не хотіло ховатися.

Кабінка була зачинена, Тетяна чула, як ллється вода, але не могла його бачити. Навшпиньках зайшла всередину і заціпеніла на порозі. Олег співав.

Так інколи  люди співали в душі, коли їх не міг ніхто чути. Але, його голос він був неймовірно приємним, таким який ти хочеш слухати ще і ще. Це Тетяну дуже здивувало і вона навіть на мить забула, навіщо ж сюди прийшла?

Опанувавши себе забрала рушник і якісь його речі. Поклала на ліжко на якому він спав і швидко пішла у свою кімнату.

Вона чула, як Олег закрив кран і припинив співати. Тетяна перетворилась на суцільний слух.

Але було тихо.

Потім Олег зненацька вийшов і незворушно пройшов у свою кімнату, демонструючи ідеальну фігуру.

Допомоги не попросив і не розізлився. Тетяна очікувала на будь яку іншу реакцію, але тільки не на таку. Байдужість була неочікуваною.

Вона сама заплуталась в собі і їй самій було важко себе зрозуміти.

Навіщо вона це зробила? Відповіді не було. Зробила і все.

До сніданку було трохи часу і Тетяна повернувшись до вікна, почала роздивлятись природу. Зранку вид з вікна втратив свою зловісність і вражав красою і зеленню.

      - Навіщо ти це зробила?

Тетяна повільно обернулась до нього. Олег був вже одягнений і з цікавістю дивився на неї.

       - Що саме?

       - Забрала мій одяг!

Тетяна мовчала. Вона не повинна відповідати, якщо не хоче.

       - Я не дам тобі сьогодні перемогти!!

    - Принципова позиція враженого в минулому самолюбства! Ти надто передбачувана, тобі не здається? І нагадуєш…. – Олег, доторкнувся до підборіддя долонею, показуючи глибоку задумливість.

        - Дорослу вередливу дитину!

Тетяна не збиралася це вислуховувати і кинула в нього подушку. Олег зреагував миттєво, ніби передбачаючи її дії, вибіг за двері, а подушка зі зкуком впала на підлогу.

Потім зазирнувши знову всередину кімнати і побачивши, що вона не збирається більше нічого в нього жбурляти, відкрив двері і зайшов знову.

      - Що ти дійсно хочеш брати участь у тих дружніх перегонах?

Тетяна задала питання, замість відповіді.

       -  А ти що, Зима, злякався програти?

        - Ні. Просто ти так завзято хочеш перемогти. – відповів Олег задумливо.

         - Більш ніж коли небудь і тому начувайся.

Олег уважно дивився на неї, а потім мовчки вийшов з кімнати.

Тетяна поснідала з іншими і пішла на лекцію. Лекція виявилась рекламою провідних препаратів компанії. По одному на кожен день. Вечором по розкладу був відпочинок чи банкет. Хто як забажає.

Десь хвилин через десять Тетяна остаточно зрозуміла, що їй невимовно нудно слухати цю лекцію, бо вона була надто далекою від звичайних препаратів. Тому в неї був час оглянути присутніх. Але виявилось в залі не було ні Олега, ні Федора, ні навіть Люби. Тих, хто тут зараз знаходився вона не знала і тому вирішивши втекти раніше, пішла прогулятися.

Вийшовши зі споруди, вона вдихнула та видихнула кілька разів.

Ліс жив своїм життям. Птахи співали, надаючи цьому моменту неповторності. Тетяна так давно не виїжджала за місто. Володимир будував будинок, але бувала вона там не часто. Взагалі надаючи перевагу комфортнішим умовам, а вона надто і не наполягала. Десь попереду було озеро, воно виблискувало на сонці, наче найцінніший скарб.

На берегу біля озера розташувалась невелика компанія. Їм всім було весело і вони дружно сміялися.

Щось привернуло її увагу. І тут вона впізнала їх всіх. Любу, Федора, ще якусь дівчину, Олега і ще якогось чоловіка, якого вона не знала.

Тетяна сховалась за дерево і вирішивши трохи почекати, відправитись назад. Чомусь їй стало соромно, ніби вона спеціально їх шукала, а прикидається, що знайшла випадково. Тетяна хотіла, як можна тихіше піти геть. Один крок, потім інший.

І їй майже це вдалося, поки вона не почула ззаду знайомий голос.

 - Що Васильєва, вирішила прогулятися? Набридло? Приєднуйся до нас.

Тетяна відчула, що зараз згорить від сорому, але щоб не втратити гідність остаточно, вирішила опанувати себе і спокійно обернулась.