27.

Тетяна ще довго стояла і дивилась у вікно, не в силах повірити, що все це відбувається насправді.

Взяла свій телефон і подзвонила мамі.

 - Слухаю.- Відповіла вона.

Мам, це я. У мене все добре. А ви як? – Їй було конче потрібно перевірити, що з ними все гаразд.

 - А  так, ви знову у бабусі? Привіт передавай. Мам…..- Тетяна запнулася, ніби не знаючи, як це сказати.

 - Я повернулася до Володимира. Тому зараз не в Києві.

 - Чому?

Тетяна не знала, що відповісти.

 - Я так вирішила

Мама мовчала, а Тетяна чула, як стукає її власне серце.

 - Ну якщо ти так хочеш.

 - Все мам. Я вас люблю.

Швидко натиснула відбій, вона більше не могла брехати. Пілікнув вайбер.

« Це що твій новий номер?»

« Так»

Написала свій новий номер Юлі, про всяк випадок.

Потім вона ще довго стояла і вдивлялась в темряву за вікном, доки не зрозумілого віку дівчина не зазирнула всередину кімнати.

 - Добрий вечір. Я приготувала їжу. Може хочете перекусити?

Тетяна декілька секунд дивилась на цю дівчину і не могла зрозуміти, що та від неї хоче.

 - Спускайтесь на кухню. Я вас чекаю.

Тетяна, щоб якось відволіктися від власних думок, спустилася вниз.

Вже біля самої кухні, вона відчула дивовижний запах і зрозуміла, як зголодніла. Зайшовши всередину і присівши на вільний стілець, привіталася.

 - Добрий вечір і вам.

Жінка ніяк не могла приховати в погляді цікавість.

 - Я Валентина. Живу тут неподалік. Приходжу готувати їжу, коли попередять. – вона поставила перед Тетяною тарілку, від якої піднімався неймовірний аромат.

 -  Дуже приємно, Тетяна. -відповіла, смакуючи страву, схожу на рагу.

Страва виявилась дуже смачною.

 - Так смачно! Ви справжня чарівниця!

 - Дуже дякую. – Було видно, що Валентині приємний комплімент Тетяни.

 - Давайте, кажіть, що приготувати на сніданок, бо мені сказали, що мої таланти потрібні будуть тепер частіше.

Тетяні чомусь стало сумно і Валентина миттю уловила зміни в її настрої.

 - Щось не так?

 - В господаря цього будинку, гарний смак.- Промовила вона, виходячи з кухні і піднімаючись в кімнату.

Зранку прокинувшись і зібравшись на роботу, Тетяна постійно дивилась на годинник, намагаючись уявити чи отримав Олег її листа. Що зараз робить? Вже ненавидить її?

Толік, доставивши її до кабінету, побажав вдалого дня.

Тетяна, розпочинаючи новий робочий день, дуже раділа тому, що зможе, хоч на деякий час відволіктися на проблеми пацієнтів і забути про свої.

                                                         *****

Щось всередині наче кислота, роз’їдає всі почуття. Доїхавши до її кабінету, так швидко на скільки це можливо, Олег змушує себе повільно вийти з машини і спокійно підійти до дверей.

Прийом триває. Лікар на роботі.

Полегшення, що можна нарешті зазирнути в очі і хоча б спромогтися зрозуміти причини такого вчинку. Надія, наче непроханий гість обережно стукає в двері. Наступний пацієнт терпляче чекає.

Олег не може чекати. Різко заходить всередину. Тетяна здивовано дивиться на нього, але мовчить.

« Що не чекала так швидко?» - думає Олег, а вголос промовляє.

 - Можна вас на пару слів?

« Якийсь дивний погляд в неї чи йому здалося?»

 - В мене прийом!

 - Я довго не затримаю. – Олег не зможе ще чекати, він хоче одразу це почути.

Тетяна спокійно перепрошує і виходить за ним в коридор , потім заводить його в кімнату навпроти.

 - Що це означає? – Олег показує їй листа.

« Знову цей дивний погляд. Що він може означати?»

 - Що це правда. – наступний  пацієнт зазирає в кімнату. Тетяна дивиться на нього і робить крок назад.

 - Чого ти хочеш? Там все зрозуміло написано. Чиста помста і нічого більше. Чого ти приїхав?

 - Мені хотілося подивитись тобі в очі. Мені здавалось, що ми с тобою з’ясували все трохи раніше. Чи може ти чогось боїшся?

 - Лікарю, а мене прийом!!! – наголошує наступний пацієнт, підганяючи.

Тетяна мовчить і відводить погляд.

« А на що він власне сподівався? На те що це якась помилка?»

Олег дивиться на неї, а вона знову не дивиться в очі. Реальність своєю жорстокістю  вражає.

Він розвертається та йде геть. Хлопець в дверях звільняє йому шлях.

Крок… другий… він опиняється в машині. Швидко їде, йому просто необхідно залишитись наодинці.