Фітоляка

31.

Тетяна виходила з Толіком за межі ресторану, а Олег не відводячи погляду дивився на їхні спини. Вона виглядала приголомшливо в цьому  вбранні, яке дуже вдало підкреслювало її фігуру, виділяючи її з поміж інших. Чи тільки йому самому так здавалось?

Так, Тетяна була права, він вирішив її спровокувати. Вчора попросив  Владу, дружину Кирила, прийти сьогодні з ним, з дозволу друга. Жінка була вагітною і виглядала неймовірно гарною. Вона наче сяяла з середини. Внутрішнє щастя, переповнюючи власницю, обдаровувало інших.

Йому була важлива саме реакція Тетяни, її емоції, які вона, відчуваючи щось до нього не могла б стримати. Він хотів отримати все, або нічого.

Але результат перевершив всі його очікування. Дивлячись на жінку він все зрозумів. І відчуття довгоочікуваного щастя, такого незвичного, але невимовно приємного заполонило все єство. Затьмарюючись тільки тим, що вона поки що не могла бути поряд.

 

                                                                       ****

Коли вони з Толіком під' їхали до будинку, Володимир вже чекав на них на кухні. Було видно, що він не абияк нервує, пересікаючи кімнату декількома кроками.

 Подивившись на Толіка він наче все зрозумів.

 - Що і лікар її там був?

Охоронець стримано кивнув головою.

Володимир, на перший погляд байдуже повернувся до неї, уважно слідкуючи за її реакцією промовив.

- Ми завтра все одно їдемо за кордон, залишаючи все в минулому. Перегортаємо не потрібну сторінку свого життя і незважаючи ні на що, рухаємось далі. – підійшов до неї ближче  неї і стиснувши її підборіддя, щоб вона не могла відвернутися промовив.

 - Я своє слово тримаю. Ми все зробимо дуже швидко…..

 - Що саме? – ледь промовила Тетяна

 - Покинемо межі країни. Завтра зранку. – Тетяна дивилась на нього і не могла повірити, що Володимир може бути настільки непередбачуваним. Наче вона зовсім не знала його. Наче той чоловік, з яким вона прожила чотири роки був несправжнім, вдавав когось з себе. І зараз нарешті потроху, показував власне обличчя.

- Будь ласка, давай трішки почекаємо, ми  ж не з ким не попрощалися….

 - Я вже все вирішив. А тепер йди, збирай речі.

Тетяна була у розпачі, все те, що вони з Олегом придумали тепер було неможливим, тому що Володимир вже все вирішив, а вони цього не врахували.

Тетяна наче загнаний звір у клітці, ходила туди сюди по кімнаті, кусаючи пальці і заламуючи руки, шукаючи вихід і долаючи страх перед невідомістю.

Вони завжди вважала себе самодостатньою жінкою, яка може за себе постояти і захистити. Зараз наче миттєво втратила все це, відчувши всю свою безпораднісь.

Єдине, що вона могла зробити, це вмовити Вову, затриматись на годину і дочекатися Олега, може він чимось би зарадив.

Десь всередині , вмовляючи себе не втрачати надію.

І тут в неї в голові, з' явилась невеличка ідея.

Взявши телефон, Тетяна написала, Олегу одне єдине повідомлення і час.

« Моє улюблене місце в Києві о 9. Завтра. Не затримуйся».

Валентина покликала її вечеряти. Привітно посміхалася, Тетяна змусила себе відповісти посмішкою у відповідь.

 - Чогось ви сьогодні зовсім не веселі? Їхати не хочете?

 - Все так складно, а останнім часом я все частіше відчуваю емоції, зовсім мені не властиві. І мені страшно, дуже. Я боюсь майбутнього….з Вовою… І ще я кохаю іншого.

Валентина уважно на неї подивилась, не розуміючи про що мова.

 - Він не хоче мене відпускати. І поводиться так….Коротше, таким я його зовсім не бачила…

 - Ну і справи…

 - Тільки будь ласка не втручайтеся, я ось вам розказала і мені трохи легше.

 Їсти зовсім не хотілося, але молода жінка змусила себе йти далі. Спокійно, наскільки це можливо зайшла в кімнату і сіла навпроти Володимира, як і минулого разу. Він ніяк не відреагував на її появу.

Тетяна зловила себе на думці, що цей чоловік, якого вона вважала раніше близьким, тепер її до біса лякає.

 - Вова, що з нами стало? Ти мене лякаєш! Що відбувається?

 - Не хвилюйся. Невеличкі труднощі. Скоро все буде, як було.

 - Ти постійно це повторюєш. Наче мантру. Ти себе в цьому переконуєш, чи що? 

- Скоріш тебе. Що ти будеш розумничкою? Чи ви вже про щось домовились з лікарем своїм? Про те, чого я не знаю?

Тетяна відчула, як липкі щупальця страху охоплюють шлунок і нервово стискують його.

 - Якщо ти виконаєш одне єдине моє прохання, я зроблю так як ти хочеш. Одне єдине. Будь ласка.

 - Яке?

 - Завтра перед тим, як ми поїдемо в аіропорт, відвези мене до Гідропарку. Я хочу подивитись на Лавру. Будь ласка, Вова. Це не затримає нас надовго…

Але він, як не дивно не став заперечувати.

 - Тільки швидко.

 - Дякую.- промовила Тетяна опустивши очі.



Дара Гончар

Відредаговано: 14.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись