Геніальна дурепа

VІІІ

Як би погано чоловіки не думали про жінок, будь-яка жінка думає про них ще гірше

                                                                                                           Ніколя де Шамфор

            Мені на карту впала перша зарплатня, радості немає меж. Я заслужила, я старалася, а з наступного місяця вона ще підросте, бо мене взяли в штат. Всі страхи канули геть, я дихала повними грудьми. Андрій Олександрович спілкувався зі мною лише на робочі питання, багато працював, що мені імпонувало, бо я сама така. Северин Гордійович казав, що я дурнувата до роботи, як у воду дивився. Новий дім обріс нашими з донькою дрібницями і виселяти нас, чомусь не поспішали. Нам тільки в радість, особливо доньці, вона зовсім не сумувала за квартирою, облюбувала садок з ідеально вистриженим газоном, до якого можна було потрапити просто з кухні. Величезні скляні двері зачаровували, а плями від долоньок та рота Дарини наганяли безкінечний сум. Я терла ці кляті двері кожен день, щоб перед Марією Іванівною соромно не було. Хоч це її робота, та все ж незручно. Не хотілося, щоб вона думала про мене, як про засранку, яка нездатна за власною дитиною прибрати.

            Мамі і Наті довелося все розказати. А якщо по-правді, то мамі частину правди, щоб поберегти її ж здоров’я, а подрузі виклалася до чиста. Як ще пояснити несподіваний переїзд та зміну роботи. Брехня, обман – не моя парафія. Я запросила її до будинку, налила стаканчик віскі і висповідалася так, як церковним духовникам і не снилося. Реакцію Нати складно уявити, розлютовану фурію потрібно було бачити. Сказала, що депутата свого підключить і витрясе з чоловіська усі гнилі тельбухи. Ледь вгамувала цунамі, національного розливу. Виявляється, Ната мого боса знала, пересікалися якось на благодійному заході. Та попри все, мало що могла розказати, адже він політикою не цікавився, на світських раутах з’являвся дуже рідко, в скандалах не помічений. Аж, нудно. Просто цнотлива панянка, в якої після шлюбної ночі, простирадла лишилися цнотливо-білими.

            Захар віз мене на роботу, ми вже закинули Даринку до садочка, і трохи спізнювалися, тому що Ольга Михайлівна, вихователька в групі, скрупульозно розповідала, який виріб потрібно принести на свято осені, який костюм доньці підібрати, бо вона буде морквинкою. Мабуть, мої стрілочники від щастя захлинаються, уявляючи як цілий ранок ляси точитимуть. Не дочекаються, скрапувати сльозу гніту вже нема кому, а до боса не полізуть, духу не вистачить. Артура Олександровича, цього чоловіка недоробленого, дивним чином в офісі не стало. Мені на руку, дістав своїми тупими жартиками, з натяком на флірт. А недавно, наче сказився, біля ліфтів затис, я ледве дременула. Ще довго потім відходила, гадала, кому розказати, що вдіяти, і чи взагалі варто це робити, бо ж він виявився братом боса. Видно, моя карма-хвойда геть здичавіла, постійно лупить чолом в напрямку цього сімейства збоченців. А в суботу, я Андрія Олександровича на дивані перед телевізором здибала, ледь в штани не наклала від такого сюрпризу, та на щастя, п’яні метелики в голові не дали осоромитися. Ми з Ірою після різних приємних процедур, пляшечку вина розчавили, а потім пляшечку віскі. Погано пам’ятаю як додому доїхала. На дивані заснула, миску салату заточивши, а прокинулася Андрієм обкручена. Як в своїй кімнаті опинилася, не пам’ятаю. Єдина твереза думка майнула, що приїхав повідомити, коли нам з’їжджати, але і словом не обмовився. Отак я дожила до понеділка, і з’їжджати не хотілося, добре нам з донькою, а як відомо, до доброго звикаєш швидко.

             В обід я попросила Захара відвезти мене до квартири, щоб взяти деякі речі та пазли для Даринки. Любила вона їх - страх, а Ната цю любов підживлювала постійними новинками. Одного разу на тисячу деталей приперла, ми потім місяць його складали. Павло сердився, бо ці дрібні картонки пів квартири займали. А от наші взаємини з Захаром нібито на дружні кпини скидалися, любив він гострими словечками котики пускати, для кожного прізвисько мав, навіть для боса. Цікаво, яке мені дав? Захар системою безпеки холдингу відав, якесь круте устаткування скрізь стояло, бо чоловісько айтішник в минулому, от і постарався, щоб мільйони вберегти.

- Почекай, я недовго. – на вильоту з автівки сказала Захару.

Відповідь - кивок.

            Влетіла до під’їзду, вигребла з поштової скриньки платіжки і засунула в сумку. В дома подивлюсь. От, тупа курка, а зараз ти де? Не уявляю як до квартири повертатимусь, хоч вона й на дві кімнати та з ремонтом, але скуштувавши кращого, складно повернутися до початку.

            Зайшла до покинутого обійстя, за яке вже встигла внести другий платіж. Перевірила чи ніде нічого не прорвало і посунула шафу штурмувати. Холоднішає, потрібні теплі речі. А ще Даринці потрібна нова куртка та зимові чобітки, і теплі колготки, і шапочка, одним словом «і» дуже багато. Я кожного тижня змушена приїздити, іноді двічі. Я так поглинула в надра шафи, що не одразу помітила чужу присутність, поки над головою не пролунало надломлене:

- Що шукаєш?

            Я пискнула, підскочила і вгамселила чолом дверцята шафи. Наді мною височів Павло, посміхаючись, наче божевільний Джокер, який хотів подарувати черговій жертві фірмову усмішку. Незатишно в кімнаті зробилося, погляд колишнього чоловіка червоним мереживом пошаткований, чи від спиртного, чи ще чогось. Вигляд неохайний, не голений, черевики брудні, кучері свої зістриг, які полюбляла між пальців пускати. Що це з ним? Не дбає коханка. Вона ж не дурепа.

- Як ти увійшов? – супилась я, передчувала недобре. Воно кімнатою ширилося, легені скручувало.

- Ти двері не зачинила. – знизав плечима.



Інна Камікадз

Відредаговано: 13.07.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись