Гороскоп для козерога

Глава 9. Час розмови настав

Ірина

- Отже, розкажіть про світ звідки ви. Для початку – сказала Єйда, знову ставши для мене ходячим гугл перекладачем.

- З самого початку? – спитала я й побачивши як Єйда кивнула, почала розповідати – Спочатку не було нічого, а потім стався великий вибух, який створив Всесвіт: з зірками, планетами й Сонцем. На одній з цих планет я й живу – на Землі. Вона довгий час розвивалася. Раніше на ній жили тільки тварини, але потім мавпи почали змінюватися й з часом стали людьми, як я. Усе це зайняло декілька мільярдів років.

- Що? – запитала Єйда намагаючись зрозуміти те що я розповіла, хоча, як на мене, простіше нема куди.

- Ну є ще думка, що Всесвіт створив Бог за шість днів. Тут у що хто вірить.

- Мавпи? Ви тварина? – видала з себе Єйда, і щось мені підказує що це єдине що вона почула.

- Ем, скоріш ні, чим так. Хоча це складне питання.

Збоку почулося гарчання. Не скажу що вже забула про те що в цій кімнаті ще є хтось. Забудеш тут, коли то постукують по столу, чи гарчать час від часу. Подивившись у бік Князя у мене відразу насупилися брови. Його рука потягнулася до однієї з прикрас (каблучка, як здалося з драконом й перлина) й потягнула до себе.

- Е-е-е-е, верни на місце – і під мій незадоволений крик він сховав каблучку в кишеню халата – Це не чесно.

- Ніяких жартів, «ходіння колами» й недомовок. Якщо продовжите, то взагалі нічого не отримаєте – передала волю Князя Єйда.

- Ага-ага, ще  винна залишуся – пробурмотіла собі під носа – Ну що ж, сухі факти, отже сухі факти. Я з Харкова, а це на Україні, планета Земля.

Поки Єйда переказувала слова я намагалася по виразу обличчя зрозуміти чи він почув хоча б знайомі слова. Дивилася  я довго, й могла ще довше, тільки довелося відвести погляд коли наші очі зустрілися. Все що вдалося мені зрозуміти, що може він й Князь, але тут його не годують. Хоча, якщо згадати що мені давали їсти, то ще більше в це вірю.

І тільки тепер я зрозуміла, що запала тиша. Єйда вже закінчила говорити й потупивши погляд в підлогу стояла очікуючи на продовження розмови. Князь же тепер почав займатися тим же чим займалася і я секунду тому, знову розглядав мене. А я… А я дивувалася які ж тут гарні штори. Вони такі чорні й…чорні. Як це я їх раніше не помітила?

- Кхм, у вас є якісь магічні здібності? Чи може хтось зі знайомих маг? – запитала Єйда, й клянусь я зависла на декілька секунд, так само як це робив мі старенький телефон.

Всі мої «магічні здібності» зводяться до того що торти зникають за хвилину, а гори не митого посуду навпаки беруться нізвідки.

- Відьма є одна – хоча є шанси що за це заберуть ще одну прикрасу, але тут вже я вирішила ризикнути – Такі закляття страшні використовує.

- Які? – з круглими очима запитала Єйда, поки що нічого не переказуючи князю.

- Парабола, синус, косинус, тангенс і найстрашніше…теорема Вієта – стримуючи сміх сказала я, прикладаючи всі сили, щоб говорити серйозно.

- Це чорна магія якась? – продовжила ставити запитання Єйда, яка справді цим зацікавилася, а ж по очах видно.

- Ну близько, але цій магії дали окрему назву – математика. Але не думаю що вона причетна – сказала я ледве не розсміявшись, дивлячись на те як Єйда переказувала все дрищику. Склалося враження ніби це й правда якась страшна магія.

 Втомившись стояти я обвела поглядом кімнату. Єдине місце куди можна присісти то це ліжко. Якщо ви думаєте що це могло мене якось смутити? То глибоко помиляєтеся. Під трохи на смішливім, як мені здалося, поглядом Князя я сіла на край ліжка. Від того що воно було високим, мої ноги не торкалися підлоги й тому я почала погойдувати ногами.

- Скільки у вас сестер? – запитання Єйди мене приголомшило, хоча більше її погляд, який давав зрозуміти, що тільки що я майже підписала собі смертний вирок.                                                              

- Жодної. Я єдина дитина в родині – відповіла я, намагаючись поглядом дати зрозуміти дівчині, що не збираюся вставати.

- Гаразд, а буває таке що коли спите, то ходите кудись, при цьому не прокинувшись? – закрутила запитання Єйда. Звичайно вона намагалася його спростити, але я тільки розгубилася.

- Чи я сновида? Мені казали що я розмовляю коли сплю, а ходіння чи чогось подібного не було.

- А самі сни вам сняться? – обережно запитала Єйда.

- Якби ж то. Я нічого не пам’ятаю на ранок – посміхнувшись сказала я, заправивши пасмо волосся за вухо.

І знову настала тиша. Мені здається що це місце майже повністю нею просякнуте. Хоча звичайно Князю потрібно дати трохи часу, щоб переварити почуте. А я тим часом зручніше вмостилася. Хоча зручніше було якби лягла, а так усе одно ж сиджу. Трохи заскучавши, почала дивитися на босі ноги, жалкуючи про те що не вдягаю в дома носки. Погана звичка, якби не вона, то ноги б не померзли.

Коли Князь щось гарча піднявся з-за столу, я звернула на нього всю свою увагу. Поклонившись Єйда вийшла з кімнати, наостанок кинувши на мене занепокоєний погляд. І є чому, бо єдине що я чітко зрозуміла у своєму житті, що ніхто не загонить мене так швидко в могилу, як я сама.



Хейли Дей

Відредаговано: 20.02.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись