Гороскоп для козерога

Глава 15. Дама

Ірина

Начеб-то на якусь там хвилину заплющила очі, поки дивилася ролик на ютубі, а вже стільки всього трапилося. Наприклад: я тепер я сиділа на столі прямо перед дрищиком, який ледве стримував сміх. А оскільки я ще й дуже удачлива, то втрапила прямо на їжу своїми улюбленими джинсами. Такі собі відчуття, від яких хотілося кудись сховатися й не показуватись. При цьому я спиною відчувала що на мене була направлена не одна пара очей й "охи" та "ахи", які почулися зі сторін це підтвердили. На що я закусила губу й ладна була молитися кому завгодно, а б це мені наснилося. Хоча б цього разу.

Заплющивши очі я робила вдих та видих, що б заспокоїтися. Розплющувати не хотіла. Навпаки більше замружила й сама напружилась від гарчань які заполонили простір. Коли тільки подумаєш, що гірше бути не може, то життя тобі показує що ще і як може! 

Я б й далі так само сиділа на столі с закритими очима, якби мене звідти нагло не стягнули, при цьому щось дуже гучно гарча. Відкривши очі, я побачила як люди, підіймаються зі столу з невдоволеним обличчям та збираються покинути простору залу. А мені на плечі опустилися руки дрищика, через що я звернула усю увагу на нього. Чорнявий навіть не дивився в мою сторону, проводжаючи поглядом якусь даму. Я теж подивилася на неї, почав її розглядувати. І якби я вміла брехати, то сказала що нічого особливого не побачила, навіть навпаки. Але навіть в мене не повернеться язик сказати, що вона якась звичайна, і що не має на чому зачепитися поглядом. Насправді ж від неї було складно відвести погляду. Чорне волосся легкими локонами спадало їй на спину, ще більше підкреслюючи її блідість. Погляд, який показував всім що вона набагато вища за них. Пряма спина, задерте підборіддя й легка хода. Сукня ніби-то була пошита тільки для неї однієї, вигідно підкреслювала все що треба, на чому теж зупинявся погляд. Мимоволі я опустила очі вниз, а потім знову на цю даму й тяжко видохнула. Ось-ось вона мала вже вийти з залу через двері, як зупинилася місці. Розвернувшись дама направилася прямо до нас. А побачивши її цілеспрямований погляд, то точніше сказати що до Князя. 

Відвівши погляд, значно засумувавши після побаченого дива ходячого, я ладна вже була обійняти поруч стоячого дрищика й уткнутися йому в ключиці, до яких ледве діставала. Чи принаймні сховатися за його спиною, що не дуже вдалося б, але давало хоча б якусь примарну надію на захист. Й поки я про це думала, то ця дама вже підійшла до нас й хитро посміхнувшись вклонилися щось гарча. Тільки сліпий не помітить, як вона вклонилася так низько, аби Князь зумів усе роздивитися. Щось мені підказувало, що ця дама має плани на мого чорнявого дрищика. І я все так сказала! Гороскоп сказав що він моя доля - значить що мій. Але йому про це краще не казати. 

Я аж почала жалкувати що на це раз не отримала від загадкового амура, якийсь вказівок на цю ситуацію. Тоді, виходить що я маю усе взяти у свої руки, і найти дубинку...І я вже почала оглядатися по сторонах примітивши залізний факел. Не дубинка, але згодиться. Кажу чесно, вже була готова піти й узяти факел, якби не плащик, котрий тепер лежав на мої плечах. І вгадайте який? Той самий що був на дамі, яка ще й досі стояла поряд, розглядаючи тепер мене. 

- Ну і де моя любима Єйда, яка все пояснить?! - запитала я, не очікуючи на відповідь. Скоріш звертаючись сама до себе, чим ще більше звернула на себе увагу. Мені навіть стало цікаво, якщо вони для мене гарчать, то як вони чують мене? 

Звичайно я вже потруху починала злитися на цю ідеальну даму, але після того, як вона в прямому сенсі прикрила мені дупу, якось не виходило. Як можна злитися на того, хто тобі допоміг? Тим паче вона навіть не повисла на Князеві, а стоїть поруч, тримаючи дистанцію.

- Розмовляйте, розмовляйте. Ось Єйда прийде і я з кимось поговорю - бубніла я під носа, наче якась ображена дитина, для більшого ефекту не вистачає тупнути ногою.

Від цього бажання я втрималася, лише тому що на мене задумливо подивився Князь, а потім почав активно жестикулювати. Склалося враження, що так він хотів пояснити мені, що робити. А тобто стояти на місці й нікуди не ходити. Хотілося спитати, чи можна дихати, але все одно ж не зрозуміє. Коли я кивнула, показуючи що зрозуміла, то Князь й дама відійшли, залишивши мене саму. Я знову згадала факел. Сподіваюся він не такий важкий, аби його можна було кинути й потрапити комусь в голову.

Насправді я дівчинка добра і навіть павуків не вбиваю. Але щось за ці дні в мені змінилося, окрім вирослих рогів. Може це вони так давлять на голову, що я таке думаю? Хоча роги тут ні до чого... Це прості ревнощі, як до іграшки. Коли мама каже що це твоя іграшка, і хоча ти нею не граєшся, а вона дає її комусь іншому, то така ж сама реакція. 

- Ірино - гукнула мене Єйда, а я з радощів ледве не підбігла до неї й обійняла - Ви чого?

- Мене одну кинули, нікому не потрібну! - почала жалітися я, можливо трохи перебільшуючи - А сам пішов з якоюсь бабою! 

- Хто пішов? - нічого не розуміючи запитала Єйда, обійнявши мене у відповідь й погладжуючи по волоссю заспокоюючись.

- Дрищик пішов. Джинси зіпсуті. Усе погано і я одна - продовжувала жалітися я, обіймаючи дівчину і мені було все одно заведено так в них чи ні.

Єйда ж зітхнула. Знаю, я люблю пожалітися та іноді не знаю меж.

- Все не так погано. Ви не сама... я  ж поруч - сказала Єйда з чим я не могла не погодитися - І ось Князь вже підходить.

- Ти це кажеш тільки, аби я заспокоїлася - відповіла я відсторонившись від Єйди, закусивши нижню губу.



Хейли Дей

Відредаговано: 20.02.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись