Гороскоп для козерога

Глава 18.

Стоячи під замком я з під лоба дивилася на Єйду. Я все розумію, крім того, чому ми пішли звідти. Але я не в тій ситуації аби сперечатися й настоювати на своєму. І взагалі не зрозуміло в якій я ситуації. Так багато запитань, а відповідей як не було, так і не з'явилося, чи просто мені ніхто не хоче говорити. Хоч на стіни лізь, я дізнаюся тільки те що мені скаже Єйда. А ось чи правда?

- Він тобі не друг Іро - тихо сказала Єйда, махнувши рукою показуючи на ліс.

- А хто мені тут друг? - запитала я мнучись на місці, а потім відкинувши зніяковіння й піднявши голову сказала - Я вже втретє сюди потрапляю й двічі ледве не померла. Ніхто не збирається нічого говорити й ти теж. І куди цей Князь ваш дівся? Минулого разу питаннями завалював, а цього уникає! Сумніваюся що він нічого не знає.

- На що ти так? - ступивши крок назад запитала Єйда.

- Як так?! Ти б мене зрозуміла, як би  опинилася хрін знає його ді. І при цьому навіть не можеш поговорити тим з ким потрібно - на емоціях сказала я й відвернулася від Єйди, аби перевести дихання.

- Будеш тут? А я поки сходжу за Валерісом чи Князем, якщо тобі так це потрібно - сказала Єйда і не дочекавшись моєї відповіді пішла до замку.

Грубо? Знаю, але від незнання починає їхати дах. Принаймні ця моя грубість вже має свої переваги. Хоча не дуже віриться що хтось з них прийде. Здається дівчина зробила це аби дати мені побути на самоті й заспокоїтися. І справді кажучи це не заспокоює. Я б зараз душу продала, аби хтось просто обійняв, погладив по голові і тихим голосом, сказав що все буде гаразд.

Похлопавши себе по щоках я спробувала зібратися. Й опішила, коли відкривши очі побачила квітку перед собою. Здається деякий час я навіть не дихала.

Повернувши голову я побачила всміхненого хлопця. Здавалося Єйда називала його Олексою. І від його посмішки, я й сама всміхнулася приймаючи квітку. Він щось намагався мені сказати, але я тільки помахала головою, показуючи йому що нічого не розумію. Тоді він взяв мене за руку й показав в сторону лісу.

- Не думаю, що я можу туди піти - з сумнівом сказала я перевівши погляд на замок.

Як нормальна людина я маю дочекатися Єйди і не ходити нікуди.  Тим паче батьки ще з дитинства вчили нікуди не ходити з незнайомцями. А я слухняна й добре вихована дівчинка, яку не можна звабити однією квіткою. Яку звичайно було приємно отримати.

Та і якщо поміркувати, то я не тільки вихована, а й доросла, і тому можу товаришувати з ким хочу.  Та й чому я не можу робити те що хочу? Що мені зважає піти до лісу?

- Гуляти, так гуляти! Пішли - взявши міцніше Олексу за руку я зробила крок вперед, наплювавши на замок позаду себе.

Особливого запрошення Олексі не було потрібним. Він повів мене від замку до лісу. Я відчувала себе втікачкою, і здавалося що зараз в мене почнуться пригоди, як і  у всіх фентезі книгах.І тримаючи за руку нового знайомого хоробро рушила вперед.

Поруч з Олексою до мене повернувся гарний настрій і було складно стримувати сміх. Не дивлячись на те що я нічого не розумію він весь час щось говорив і постійно звертав мою увагу на білок, які викликали в мене подив і радість. Виходить що й справді наші світи не такі різні. А це само собою радує. 

- Боже, хай цей день не закінчується - тримаючи в ріках білку сказала я поглянувши на небо, яке було не видно через крони дерев.



Хейли Дей

Відредаговано: 20.02.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись