Гра в чуже життя

1.2

 

***

Дісон не помилився – чекати довелося недовго.

Темні хмари затягнули горизонт. У небі миготіли яскраві спалахи блискавок, але було тихо – так тихо, наче з міста прибрали всі звуки. Тривожне затишшя… Сірі струмені дощу впали теж беззвучно. Складалося враження, ніби Південну вежу накрило коконом темряви і тиші.

Гуркіт тіла, що звалилося на кам'яну підлогу, змусив чоловіків, які стояли біля вікна, підстрибнути.

Ельф схаменувся першим:

– Н-да, Радіс завжди любив ефектність. – Він підбіг до лежачого, перевернув його і в подиві відсахнувся. – Віві, ти теж це бачиш?

Його Величність мав набагато слабші нерви, ніж лікар-ельф. Він відскочив, зачепився за щось, чого взагалі не повинно було бути в порожній вежі, втратив рівновагу і вдарився головою об підвіконня, тимчасово випавши з дійсності.

Взагалі-то мало хто міг би звинуватити імператора в слабкості, не кривлячи душею. Те, що з'явилося у вежі, нагадувало радника Крезіна тільки розмірами фігури і звичним одягом. Найбільше «це» було схоже на ялинку з палацового парку. На дуже веселу ялинку…

Чорне волосся довжиною до пояса – головна гордість радника – стало як оберемок недавно скошеної трави з усіма квіточками, комашками та іншою польовою екзотикою. Синій плащ зі срібним шиттям в багатьох місцях проривали колючі гілки, а там, де тканина трималася, зеленим їжачком випирали голки. Крізь білі рукавички пробивалися якісь корінці, щось ворушилося і в чоботях. А обличчя… Обличчя було всіяне крихітними лусочками-пелюстками і намагалося щось сказати.

Дісон схилився над другом, оцінюючи його стан. Чіпкий погляд лікаря відразу відзначив, що шкіра, яка проглядала крізь пелюстки, нормальна, людська… Правда, зеленувата. Ельф простягнув руку, щоб перевірити це на практиці, і ледве встиг її відсмикнути, коли гілки рвонулися назустріч.

– Не займай, – тихо простогнав Крезін. – Краще не чіпай мене… Я сам винен… Випадково потрапив під якесь садове заклинання… Джерело он там, під імператором… Одне бажання.

– Крезіне, ми можемо щось зробити? – Малдраб Четвертий вже прийшов до тями і намірився активно брати участь у подіях.

Радник ніби не чув:

– Одне бажання і три умови… Треба встигнути, поки воно не збулося повністю. Ну, матеріалізація або щось таке…

В той момент імператор найменше хотів займатися проблемами держави:

– Крезіне, це, – він вказав на артефакт, – допоможе тобі?

– Він попереджав, що ви запитаєте. А я сумнівався… Вибачте, Ваша Величносте. Джерело сильне, але треба точно сформулювати бажання. Я ж не уявляю, що зі мною, – тепер голос радника звучав впевненіше і сильніше. – Радіс не горів бажанням рятувати злодія, і я його розумію…

– Побажати загальне зцілення? – Ельф підійшов ближче.

– А хто знає, що для мене здоров'я? – Коротка розмова з Першим магом позбавила Крезіна оптимізму. – Раптом я взагалі в землю вросту і трояндами розквітну? Ні, спочатку треба допомогти країні. І потім… Радіс говорив, можливе друге бажання, хоча воно здійсниться частково. Він багато чого розповідав…

Імператор спробував повернути розмову в початкове русло:

– Крезіне, докладніше можна? Про Джерело?

– Віві, слухати треба уважніше! – розпалився ельф. – Він же ясно сказав: загадати бажання, уточнити три його параметри до завершення дії заклинання і звалювати на безпечну відстань, щоб подивитися, що вийшло.

– Взагалі-то це не все. – Крезін зам’явся. – Загалом… Радіс натякнув… Ні, дурниці! Не розумію, як мені допоможе… Не важливо!

– А чому він відпустив тебе? – раптом поцікавився Дісон. – Причому зі «здобиччю»?

– Звідки мені знати? – Якби не незвичайний вид, збентеження радника було б помітнішим. – Можливо, у нього свої плани. Ваша Величносте, спробуєте?.. Та й дощ приховає… Хм, можливі наслідки.

– Угум… – задумливо промовив Малдраб. – І що побажати?

Дісон хмикнув.

– Віві, про проблеми імперії ти вже забув?

Його Величність скривився. Чому ельф постійно змушував його відчувати себе дванадцятирічним шибеником, що не вивчив урок? І не тільки його! Міністри якось навіть делегацію зібрали з вимогою виставити придворного лікаря з країни, а то «порочить корону», бачте, «принижує двір в очах сусідів». Тоді імператор «виставив» їх із займаних посад, тому що служак багато, а той, хто був наставником його прадіду, діду і батьку, – один, і нехай він веде себе, як хоче, все одно кожен ображений подумає: «Не-людь… Що з нього взяти!». Зате ввічливості Крезіна з лишком вистачало на двох.

– Не треба, Дісоне, – перервав думки Малдраба радник. – Радіс сказав, загадувати потрібно щось конкретне. Наприклад, переміщення когось… Ваша Величносте, що, по-вашому, врятує Веллі?

Імператор задумався. Велику країну мучили чвари між землевласниками, із заходу почастішали набіги кочових племен, Клусс переманив майже всіх магів, але не це зараз хвилювало веллійського правителя і його наближених.

Гартон, південний сусід і вічний суперник, в котрий раз показав кігті. Веллійська імперія, зазвичай іменована просто Веллі, мало що могла протиставити потужній кінноті і відмінно навченій піхоті суперника – Гартон недарма називали землею природжених воїнів.



Елена Гриб

Відредаговано: 17.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись