Гра в хованки

Розділ 3 "Не ті обличчя"

Перебудова тіла все ще продовжувалась навіть після того як я покинула монастир. Як сказали б наші науковці мінявся сам генний код мого організму. Це не доставляло таких незручностей як основна частина на алтарі, однак це трохи дратувало. Потрібно було радіти що я взагалі вижила після такого.  Саме для того щоб я і Софія не загинули від больового шоку та енергетичних втрат і збиралось тринадцять відьом. Повний круг, який утворювали відьми в разі коли ритуал, або обряд вимагав шалених магічних витрат. Якщо б за ту саму дію взялась одна особа, вона б загинула, гарантовано на всі триста відсотків.

В свідомості все пливло, мозок осмислював нові спогади. Це було дивне відчуття водночас бути і Світланою, і Софією. Зрештою з точки зору психології, якщо мій мозок не справиться з своєю функцією, це буде кваліфікуватись як звичайне роздвоєння особистості. Що ж тоді вмирати буде байдуже.

Нарешті я дісталась дому Софії, точніше вже мого дому. Це був невеличкий особняк, який зазвичай показують в американських фільмах, про щасливе та розмірене сімейне життя. Спускаюсь з мітли і йду густо насадженим садом навколо будинку, що ховав від посторонніх очей. Так, тут точно немає ніяких сусідок з відеокамерами.

В будинку все було обставлено зі смаком, ніжні світлі кольори шпалер і меблів, перегукувались з яскравими акцентами декору. Весь інтер’єр зійшов наче з сторінок модного журналу. Тут скрізь панував стиль мінімалізму. Кажуть це має заспокоювати, та дарувати гармонію в душі, що ж побачимо.

Мою увагу привернув доволі таки об’ємний конверт, що лежав на журнальному столику. На ньому була печатка інквізиції. Покопавшись в спогадах Софії, ними ставало все легше керувати. Я пригадала що перед поїздкою вона подала прохання на переведення. А працювала Софія, штатним психіатром в інквізиції. Так і куди мене переводять?

Я розгорнула конверт і стала читати лист. З кожним новим рядком мені ця ідея подобалась все менше і менше. Переводили мене туди звідки я втекла. Хоча з іншої сторони ховатись потрібно на самому видному місті. Як кажуть: «Хто не ризикує, той не п’є шампанського». В моєму ж випадку я ризикувала отримати не шампанське, а старе, добре вогнище. В інквізиції ревно дотримуються традицій, хоча більше і привселюдних спалювань немає.

В конверті також лежав квиток на вечірній потяг, та ключі від нового будинку, та записка з вказаним моєю новим адресом. Поклавши все на столик, я відправилась збирати речі.

***

Я сидів у власному кабінеті і переглядав усі звіти по справі Світлани. І звіряв усі координати з картою. З голови не виходили слова Анни. «Ті кому потрібна поміч знають до кого втікати, але ніколи не зможуть сказати.» Схоже, що все ж таки усе вказувало на один гірський район, але там був лише жіночий монастир. Ніколи не помічав, щоб Світлана була набожною, однак інших зачіпок у мене нема. Потрібно провірити чи справді відьми втікають в монастир. Для цього я збирався використати Анну. До її вже відправили спеціаліста з гіпнозу. Він вкладе в її милу голівку потрібну мені програму, після чого змусимо і її втікати. Побачимо куди це приведе.

Уже за півгодини мені доповіли що план приведено в дію. Сфабрикувати звинувачення проти Анни не стало дуже складною справою, тож як і виявилось вона справді вирушила до монастиря. Не очікував, хоча якщо подумати, це був геніальний сховок, однак не достатньо надійний для Світлани.

***

Анна дісталась до монастиря доволі швидко. Щоб вона ще хоч раз довірилась чоловіку, а особливо інквізитору. Неочікуваним стало те, що до неї з’явилися представники інквізиції з ордером на арешт, тільки встигла що стрибнути на мітлу та летіти. Навіть не змогла ніяких речей захопити з собою. Щоб ним жилося на один прожитковий мінімум. А ще цей дивний чоловік, так і не зрозуміла що йому потрібно було. Раптом на мобільний відьми прийшла ММС і щойно вона глянула на картинку, як з її тілом стало коїтись щось дивне. Вона наче провалилась в якусь глибоку чорну прірву, стала стороннім спостерігачем наступних подій. Абсолютно не керуючи власними діями. Заходячи до  монастиря вона непомітно заховала невеликий маячок, який якимось дивом виявився в її сумці, а коли прийшло чергове повідомлення власноруч відкрила двері до монастиря, та впустила інквізиторів до келій. Вони вимагали видати їм Світлану. Як не дивно ніхто не проронив ні звуку, лише час від часу поглядали на Анну, інколи вороже. Та зрештою зрозуміли що вона не може контролювати своїх дій і уже не звертали на її уваги. Світлана ж здалась сама.

- Ти ні в чому не винна, не картай себе. – промовила до Анни виходячи з конвоєм, - Я не боюсь смерті. Насправді я вже давно померла в середині.

Зрештою забравши дівчину всі пішли, а на телефон відьми прийшло ще одне повідомлення, на цей раз яке зняло з її оціпеніння.

***

Поки йшла операція по затриманню, я ніяк не міг зосередитись на поточних справах. Хоча і паперової роботи навалилось досить багато. Нарешті до кабінету зайшов Вік.

- Сер, вона в наших руках. – сказав він.

Я відразу ж підскочив з-за столу, так що стілець на якому я сидів перекинувся. Не розумію, чому я так поспішав. Чи від бажання побачити її, чи через бажання отримати нарешті всі відповіді. Вона була в камері. Абсолютно байдужа до всього. Коли я зайшов до неї, то не удостоївся навіть погляду. Хоча мені було конче необхідно побачити її очі.



Шальная Сказочница

Відредаговано: 04.02.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись