Грицько Траблюк і Таємний Підвал

1

Де широкі лани спускаються до річки, у затінку верб притулилося невеличке село Михайлівка. Живуть в ньому різні люди, але всі одностайні в тому, що їхній односельчанин Грицько Траблюк – безнадійний дивак, який все робить не так. Проте сам чолов’яга на те не зважає – він завше намагається знайти щось незвичне у буденних речах, копирсається там, де ніхто б і не подумав. Словом, як може, втілює те, що давні греки заклали в його ім’я.

Сьогоднішній ранок він розпочав теж із пригоди. Спершу Грицько пішов на город. Дорогою випадково зачепив ногою заступ, який впав на металеве відро, що з гуркотом перекинулося на песика Ватсона (Грицько його так назвав за погляд, як в героя його улюбленого радянського серіалу) і той з лементом кинувся геть.

- А хай йому трясця! – випалив Грицько, підіймаючи розкиданий реманент. – О! Саме час накопати картопельки на сніданок.

З лопатою в одній руці та відром в іншій почалапав він до грядок. Зупинився біля кущиків картоплі, приміряючись, з якого почати, і раптом…

- А це що за холєра!

Чоловік помітив, що рядок кущиків, які він почав викопувати кілька днів тому, став меншим, ніж він його востаннє бачив. Грицько обережно підійшов до свіжих купок землі й завважив сліди черевиків з підборами. Себто, не його сліди, бо він сам по городу походжав у капцях. Чоловік озирнувся увсебіч, але нікого не вгледів. Тоді поставив відро і, озброївшись про всяк випадок заступом, пішов за слідами.

Вони його вивели на сусідній город – до баби Солохи. Продираючись крізь рядки кукурудзи, Грицько не помітив, як його нога заплуталася в якомусь бадилинні, і, безпорадно вимахуючи заступом, він лантухом вивалився прямісінько на помідорчики.

- Ах ти харцизяка! Що ж це коїться? – залементувала Солоха, яка сапала бурячки неподалік.

- Звиняйте, я ненароком, - виправдовувався Грицько, встаючи й обтрушуючись від пороху і розчавлених помідорів. – Йшов по сліду грабіжника і потрапив у підступну пастку.

- О, знову за рибу гроші! – зітхнула баба. – І не набридне тобі страждати дурнею?

- Ні, цього разу все по-справжньому! Я виявив, як щось жере мою картоплю.

- То потруї тих колорадів!

- Нє, тут рибка крупніша! Я бачив чиїсь сліди біля вирваних кущів, - показав Грицько вістрям заступа у бік свого городу. - І вони вели сюди.

- Ти ж не на мене думаєш? – спитала Солоха, ухиляючись від лопати.

- Боронь Боже! – заперечив Грицько. – Між іншим, а ти часом не ходиш у підборах?

- Запрошуєш на танці до клубу? Ех, де мої шістнадцять… – замріяно посміхнулася стара.

- Забудь, - махнув рукою чоловік, подивившись на грубі бабині стопи в матерчатих капцях на пласкій підошві.

- А що, я би сходила, - продовжувала Солоха. – Ти не дивися, що я стара баба. Десь усередині – я глибоко романтична натура.

- Щиро вірю! – запевнив Грицько, намагаючись уникнути обіймів розчуленої старої. – Ти мені краще скажи: в тебе на городі нічого не пропало?

- Точно! Саме сьогодні зранку я помітила…

- Пішли, покажеш! – нетерпляче перебив її чоловік. – Мені треба дослідити місце злочину.

Солоха попрямувала доріжкою, за нею рушив Грицько. Йдучи, він пильнував сліди на землі, але вони вже були безнадійно розтоптані бабиними капцями. Чоловік пильно роздивлявся не лише саму стежку, але й городину обабіч, аби знайти найменші зачіпки. Крадучись із заступом в руці, він здавався собі індіанцем-слідопитом, який вийшов на полювання за дикою твариною. З уявної реальності його вирвало голосне бабине:

- Осьо!

Грицько розігнувся і торохнувся головою об щось тверде. У пориві самозахисту він змахнув заступом і зрізав стебло соняшника неподалік. Баба тільки зітхнула. Тоді чоловік роззирнувся і побачив, що вони стоять під яблунею, рясно всіяною яблуками. Їх було так багато, що гілки попригиналися і саме об одну з них він ударився.

- Бачиш? – розвела руками Солоха.

- Нічого не бачу, - похитав головою Грицько, не розуміючи, де ж сліди злочину.

- Чи тобі повилазило? Дивися, скільки яблук вродило! – почала сердитися баба.

- І що?

- І то! Просто хвалюся врожаєм, - пашіла роздратуванням Солоха.

- О, так! Справді вражаюче! – намагався її заспокоїти Грицько. – Але як щодо крадіжок?

- А, мало не забула. Ходімо!

Цього разу вони прийшли до огірків.

- Неначе всі кущі на місці, - висловив спостереження Грицько.

- Та це ж ясно, як Божий день! Хто ж огірки викопує з бадиллям? – вимовила баба тоном, наче вчителька якусь очевидну істину нетямі учню. – Але я помітила, що хтось зриває самі огірочки. Вчора з вечора лишала кілька невеличких, думала, сьогодні підростуть, але ж зранку дивлюся – немає їх!

Проте чоловік уже не слухав її. Його уважний погляд вловив на землі ті ж сліди з підборами, що біля картоплі. А потім він знайшов ще більш вагомий доказ – між зеленого листя білів недогарок.

- Солохо, ти куриш?

- Ой, та був грішок по молодості, а що? – зашарілася стара.

- Хтось вночі курив на твоєму городі, - показав він на залишки сигарети.

- До мене вчора ніхто не приходив, - заперечила Солоха.

- Що ж, тоді розпочинаємо розслідування. Маємо перший речовий доказ. Візьмемо його у справу. Солохо, дай-но мені якийсь кульочок.

- Тримай, - подала вона пакетик з ягодами аґрусу, які збирала перед тим, як сапати буряки.

- Нащо мені аґрус?

- А я знаю? Ти попросив кульочок, а в ньому був аґрус.

Грицько артистично ляснув себе долонею по чолу. Заступ, залишений без опори, поспішив упасти, з дзенькотом налетівши на емальовану миску.

- О, те що треба! – зрадів Грицько і висипав ягоди до посудини; потім відламав суху соломину, наштрикнув нею недогарок і акуратно вклав його до спорожнілого пакетика.

- Солохо, ти будеш головним свідком у цій справі.

- Нехай і так. А ким будеш ти?

- Я? Звісно детективом!

- Ой, це так приємно! – зраділа Солоха. – Ніколи не думала, що побачу совримєнного Ширлок-омса!



Віктор Полянко

Відредаговано: 22.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись