Грицько Траблюк і Таємний Підвал

3

Яскраво світило сонечко, лагідно повівав вітерець, а Грицько крутив педалі своєї «України». Зовні він виглядав спокійним, але всередині нього нуртували сумніви. Нічна зустріч закінчилася зовсім не так, як він очікував. Детектив вислідив лігво злочинця, навіть побачив його самого, але те, що він дізнався від незнайомця, просто приголомшило його. Крадіжка городини вже здавалася йому дитячим лепетом у порівнянні з тим, що відбувається насправді. І, якщо незнайомець правий, то жахлива правда відкриється вже он за тією лісосмугою.

Що ж відбулося в підвалі цієї ночі? Після того, як незнайомець перестав бідкатися через потрощену оргтехніку, він розповів Грицьку, що його звати Альберт Добродор і що вони – дві останні живі людини.

- На планеті? – перепитав Грицько.

- Вже немає ніякої планети, - заперечив Альберт. – Є тільки це село і кілька полів навколо. Всі односельчани – роботи-андроїди, твої спогади про минуле – підробка.

- А як же сонце, зорі, пори року і ті речі, які привозять з міста в сільмаг?

- Все – імітація! Це ніби як зоопарк, бульбашка. Навколо літають прибульці і дивляться на твоє життя, а тобі подають все так, аби ти думав, що живеш на Землі серед людей, як у старі добрі часи.

- А звідки ж тоді взявся ти такий розумний?

- Це довга історія, - зітхнув Альберт. – Краще повечеряймо, а я розповім тобі про себе за їжею, - мовив він, дістаючи пательню зі смаженою картоплею.

- Моя картопелька? – перепитав Грицько.

- Так, довелося трохи позичити, бо ж їсти хочеться, а взяти нема де.

Альберт пригостив вечерею свого несподіваного гостя, але майже одразу пожалкував про те. Намагаючись примоститися, Грицько пхнув стос паперів і аркуші розлетілися по підлозі. Він кинувся їх прибирати, але перевернув свою тарілку і шматки картоплі розсипалися по листках, залишаючи жирні плями від олії. Альберт тільки зітхав з розпачу, бачачи, як потворні плями роз’їдають його тексти та діаграми.

- А що воно таке? – невимушено перепитав Грицько.

- Мої дослідження!!! – простогнав Альберт, гарячково згрібаючи папери. – Саме завдяки цим спостереженням я зрозумів, що довколишній світ – ілюзія, і втік зі своєї бульбашки.

- Ти теж мав бульбашку?

- Їх багато! У більшості всі люди андроїди, але є кілька, де ще зустрічаються живі. Саме такі приносять прибульцям найбільші прибутки, бо глядачів повно з усієї Галактики.

- Баба Варвара теж була людиною?

- Я про неї не знаю. А садибу цю вибрав, бо вона занедбана. Телепортував свою лабораторію на місце її підвалу, щоб ніхто не бачив, і спокійно собі тут працював, поки не зустрівся з тобою.

Доївши картоплю з овочами, чоловіки взялися за чаювання. На біду, Грицько ковтнув занадто багато окропу і, кашляючи, перевернув свою чашку. Вода миттю вилилася на якийсь системний блок поруч зі столом, той жалібно пискнув і замовк. Натомість у повітря здійнялася хмаринка диму.

- Тобі казали, що ти – ходяча катастрофа? – визвірився Альберт.

- З ким не буває… – стиснув плечима Грицько.

Альберт лише махнув рукою, а потім потягнув жахливого гостя нагору.

- А як же прибульці? Не побачать? – перепитав Грицько.

- Зараз ніч, вони нічого не помітять. Але в підвалі тобі категорично заборонено бути!

Надворі Альберт закурив, аби зняти своє хвилювання після пригод в кімнаті. Сигарета дещо заспокоїла його і він розповів Грицьку, що наразі продовжує дослідження, бо за його розрахунками ще не все втрачено, поки живе хоча б одна людина. Він збирається винайти пристрій, який змінить сингулярність часо-простору і розгорне бульбашку в повноцінний світ, як було до прибуття галактичних загарбників.

- А хіба таке можливо, щоб якесь одне село перетворилося у цілий світ, або навпаки?

- Звичайно! – запевнив Альберт. – От уяви, що все, що ти бачиш навколо, це повноцінний світ.

- До зустрічі з тобою це було неважко.

- Так от, нехай це буде весь світ. А тепер подивися на ту криницю, - показав Альберт в інший куток двору.

- Її треба полагодити – короба геть розламалася, - заявив Грицько.

- Забудь про корбу! Що ти бачиш, коли дивишся в криницю?

- Саме в цю я ще не дивився. Але й справді цікаво! – мовив Грицько і поспішив до криниці.

- Та я ж не конкретно про цю, я про будь-яку криницю, - стогнав Альберт підбігаючи навздогін.

- А в цій нічого не видно.

- Мабуть це тому, що зараз ніч, - підказав Альберт.

- Як я люблю спостережливих людей! – просяяв Грицько. – Ти не хотів би стати помічником детектива?

- Ні!!! – сказав, як відрізав Альберт, а потім продовжив своєї: – Уяви, що ти зазираєш до криниці вдень. Тоді ти бачиш лише невеличке відображення. Так?

- Звісно!

- Так ось це й буде бульбашка! А я конструюю апарат, який ніби пройдеться цим колодязем знизу догори, і розгорне те, що знаходилося навколо відображення.

- Ого! Певно це буде як велетенський вибух! – розмахнув руками Грицько.

Альберт ухилився, аби не потрапити під його руку, але якось невдало ступив, втратив рівновагу і сторчголов полетів у криницю. Грицько не помітив цього дива акробатики, а лише завважив, що його співрозмовник зник. Він обійшов подвір’я, зайшов до хати, де забрав свої граблі, потім ще спустився до підвалу, проте Альберта ніде не було, навіть у підсобці. Вирішивши, що він просто набрид цьому диваку і той від нього сховався, Грицько пішов додому і спокійно ліг спати. А зранку після сніданку подався «Україною» перевіряти теорію нічного незнайомця.

Поїздка закінчилася несподівано. Так і не доїхавши до лісосмуги, велосипедист відчув, що крутити педалі стало значно важче. Повітря здавалося густим, наче кисіль, а сонце сліпило все дужче. Знесилений, він зліз із велосипеда і почвалав пішки. Але й це не допомогло. З кожним кроком його ноги наче наливалися свинцем, а груди зсередини розривали тисячі голок. Повітря вже було таким густим, що його можна ножем на хліб намазувати. Зрештою, Грицько не витримав такої наруги і повернув назад. Біля велосипеда йому значно полегшало, а коли він поїхав назад до села, то взагалі відчув, що всі неприємні явища зникли. Але глибоко в душі поселився неспокій і непереборне бажання якось потрапити по той бік лісосмуги.



Віктор Полянко

Відредаговано: 22.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись