Грицько Траблюк і Таємний Підвал

4

Грицько закрив край брезенту, а потім відгорнув його знову і ще раз подивився назовні, але видиво не зникло. У величезному ангарі літали різноманітні апарати, а посередині переливалася яскравими барвами бульбашка, в якій, якщо придивитися, було видно його село. Особливо багато різних істот літало поблизу самої кулі. Витріщалися на неї, щось обговорювали, кудись показували своїми щупальцями та пазурями. Грицько лише зараз відчув себе мешканцем зоопарку навпаки. Точніше втікачем з нього. Але куди?

Чоловік роздивився навколо і побачив кілька невеликих транспортних капсул поблизу автомобіля. Озирнувшись, чи ніхто не дивиться, він хутко вискочив з кузова і застрибнув до однієї з капсул. Темне скло враз закрилося, а поперед пасажиром виникла кольорова голограма панелі керування. Грицько ткнув навмання якусь кольорову піктограмку із зображенням замку і капсула плавно піднялася в повітря, а потім полетіла собі кудись в один з тунелів, які розходилися від ангару. Наостанок чоловік озирнувся і помітив, як на полишений «Газик» щось накинуло великий ковпак, а від бульбашки до вантажівки вже летіла зграя істот з блимаючими лампочками.

Утікач зітхнув з полегшенням, коли його капсула розчинилася в потоці інших, які літали по хитросплетінню тунелів та коридорів. Незабаром він приземлився біля стіни, яка була розмальована під середньовічний замок. Грицько вийшов з капсули і попрямував до входу.

Всередині все виглядало, як історичний музей. Навіть відвідувачі були людьми (чи андроїдами?), і це трохи заспокоїло Грицька. В першій залі його вразив величезний скелет динозавра. Він настільки захопився його розгляданням, що не помітив, як оперся на декоративну огорожу і та почала хилитися. Схаменувшись, чоловік смикнув стійку назад, але вона встигла стукнути основу, на якій стояв динозавр і той трохи похитнувся. Грицько полегшено зітхнув, коли скелет знерухомився, і пішов собі далі. При цьому він непомітно знову зачепився за опору, динозавр затремтів і, коли вже винуватець збурення був у наступній залі, розлетівся на друзки якраз на молоду пару, яка мостилися робити селфі на тлі грізного монстра.

У другій залі з доісторичними людьми Грицька вразили фігури неандерталців у натуральний зріст. Постать мисливця з ножем виглядала настільки реалістично, що це збурило глибоко мирну суть чоловіка.

- Це ж популяризація насильства! – вигукнув він і висмикнув з руки неадертальця кремнієвий ніж.

Схоже, чоловік смикнув сильніше, ніж слід, бо крім ножа від постаті відокремилася рука, яка його тримала.

- От, лишенько! – забідкався Грицько, притуляючи її назад.

У пригоді став прихоплений з дому скотч, який гарно різав кремнієвий ніж. Щоправда, чоловік не надав значення тому, що приклеїв руку в неприродній позиції, але ж головне, що вона трималася.

Словом, у кожній залі, котрийсь із експонатів страждав від знайомства з активним відвідувачем – починаючи від рицарів у обладунках, які завалилися цілою шеренгою за принципом доміно, і закінчуючи моделлю моторного судна, яке дивним чином затонуло в своєму басейні через пробоїну від кремнієвого ножа (відвідувач лише хотів відшкрябати пляму бруду).

Проте найцікавіше чекало Грицька вкінці, де він побачив столик з сувенірами, як йому здалося. Чекаючи на продавця, він взяв роздивитися один ліхтарик. Схоже, він був не дуже якісним – коли його перехиляти, то куляста лампочка часто випадала. А якщо її вставити на місце і натиснути кнопку, то світла вона так собі. Зате, якщо притиснути другу кнопку, то куля починала переливатися різними барвами і крутитися – наче в китайському кишеньковому фонтачнику.

Грицько поклав сувенір до кишені й став шукати гаманець, коли раптом відчув чийсь погляд, озирнувся і побачив, що біля виходу стоїть і посміхається до нього… Солоха. Щоправда, виглядала вона років на шістнадцять і вдягнена була в молодіжну червону сукню та взута у черевички на високих підборах.

- Ходімо на танці в клуб, голубчику! – ніби ніжно взяла вона його під руку, але Грицько з жахом відчув, що його наче затисло в лещатах.

- Солохо, ти? Але як? – він був настільки вражений, що дозволив вести себе, як слухняне телятко.

- Спа-салони, дієти, підтяжки… - недбало кинула та.

- Очманіти! – не міг відірвати погляду від неї Грицько.

- Та жартую я все! – вибухнула сміхом дівчина. – Оскільки ти тут, то мені нема чого приховувати: я – андроїд. За сценарієм у бульбашці я граю роль семидесятилітньої бабці, але за її межами можу змінювати свої параметри. Ці мені подобаються більше, а тобі?

- П-подобаються…

- Ми помітили, що ти зник і от мені вдалося тебе знайти. Мені наказано повернути тебе назад і знову приміряти ту ненависну роль старої баби… Але ми маємо трохи часу. Як тобі танці, коктейлі і так далі?

- У мене ще ніколи не було «так далі» з андроїдами. Може краще не треба? - спробував Грицько вирватися, але безуспішно.

- Не псуй момент, пішли на танці!

- Відпусти, я закричу!

- А я всього лише хотіла з тобою потанцювати, - промовила старим голосом Солоха і Грицько побачив, як стрімко її обличчя вкривається зморшками, а тіло набуває повних рис.

Від стрімкої метаморфози ноги під ним підігнулися і він зомлів. Прийшов до тями на лавці біля магазину. Біля нього стояла стара Солоха і бризкала на обличчя водою з відра.

- Це ж треба бути таким безголовим, аби в спеку ганяти по полю без кашкета! Навіть твій Ширлок-омс носив панамку, бо знав про тепловий удар! – бурчала баба.

- Солохо, я бачив тебе молодою! – привстав на лікті Грицько, згадавши останні події.

- Ще б трохи, і ми би побачилися у вічності! Зі спекою не жартують!

- Тобто не було нічого?

- От пришлю тобі доктора, йому розкажеш, що було, а що ні, - мовила Солоха і, побачивши, що Грицько повністю прийшов до тями, взяла відро і пошкандибала до себе.



Віктор Полянко

Відредаговано: 22.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись