Гвендолін

Розділ 33

 

Тихий шепіт схвильованих голосів, немов вузенька цівка диму просочується в мою свідомість, змушуючи відкрити налиті свинцевою вагою повіки. У кімнаті панує напівтемрява, хоча я бачу, що запалені цілих два світильника замість одного. Важка шкура, що висить на вікні, не пропускає ні крапельки світла, ні ковтка свіжого повітря. Сама ж спальня наповнена запахами спалених запашних трав, які неприємно лоскочуть в носі і змушують буквально задихатися від спеки в невеликій кімнатці.

- Прокинулася, дитинко, - ласкаво піднімає мою голову Йорун, допомагаючи випити з чашки відвар, який настільки гостро пахне, що стравоходом миттю піднімається нудота. Перший ковток, немов гострими ножами, дряпає горло, і я заходжусь в розриваючому легені кашлі. - Тихо, тихо, дівчинко, - зараз же прибирає вона посудину і починає поплескувати мене по спині. - Не треба поспішати. По трішки пий. Відвар допоможе відновити сили.

Роблю другу, на цей раз більш успішну, спробу, ціджу напій буквально по краплі. Злегка гіркуватий смак і характерний запах я впізнаю відразу ж, це дійсно зміцнююче зілля на основі ягід шипшини, листя дикої малини і кореня аралії.

- Як вона? - до ліжка підходить Інгвар. Я навіть і не помітила, що він теж знаходиться в кімнаті.

Хоча ні, брешу, самого чоловіка я не бачила, але відчувала, що він поруч. Немов тонка невидима нитка тепер навіки зв'язала наші душі. І це погано. Дуже погано, адже розірвати її буде нестерпно боляче, принаймні, для мене. А інакше ніяк. Мені потрібно повернутися в Кінлох, чого б це мені не коштувало.

Присутність Інгвара одночасно заспокоює і лякає мене. Те, що вікінг злий, і стримується лише тому, що я занадто слабка зараз, помітно навіть сліпому.

- Поки погано, - поправляє подушку під моєю головою відьма. - Але вона молода, організм сильний, повинна видужати.

- Ти знала, чим їй загрожує зустріч з унанде? - гарчить чоловік. - Відповідай, стара, знала?

Від його голосу пробирає до кісток, я починаю несвідомо тремтіти від страху, хоча і знаю, що ця лють спрямована зараз не на мене. Поки не на мене....

- Ні, не знала, - анітрохи не злякавшись, заявляє Йорун. - Але навіть якщо б і знала, то все одно не зупинила б. Вона потрібна нам. Потрібна її сила.

- Вона не впорається з ними. Це і останньому дурню зрозуміло, - не припиняє сердитися варвар.

– Впорається. Вона сильніше, ніж ти гадаєш, – заспокоює його Йорун, але в її голосі чітко відчувається фальш. Впевнена, відьма, щось не домовляє.

- І при цьому загине сама, - закінчує фразу вікінг, теж усе відразу зрозумівши.

– Можливо. Але на кону ціле поселення, Інгваре – з натиском вимовляє стара. – Що коштує одне життя проти п'ятдесяти, подумай?

Я бачу, як на обличчі варвара починають грати жовна, а руки стискаються в кулаки до побілілих кісточок, до виступаючих на передпліччях вен.

- Геть! - тихо говорить він.

- Що? - брови відьми злітають вгору, аж до самого краю незмінної яскраво-червоної хустки.

- Я сказав - пішла геть! - повторює трохи тихіше воїн. Але, незважаючи на ледь чутні слова, його голос звучить ще більш лякаюче.

Йорун з гідністю витримує погляд Інгвара, але все ж, вважає за краще не суперечити йому і скоріше забратися. І, через кілька хвилин, ми залишаємося одні.

У повітрі наростає напруга. Вона буквально згущується від стримуваних емоцій, невимовлених фраз, але вони вже крутяться на язиці, в приглушених в серці почуттів, що рвуться назовні.

- Я не хотіла – знаходжу в собі сили прошепотіти. - Справді не хотіла. Я намагалася з усіх сил, але це сильніше мене.

Мій голос звучить занадто жалібно, а виправдання здаються жалюгідними, і я ненавиджу себе за це. За цю слабкість і прояви недоречних і непотрібних почуттів, в той час, коли я повинна бути сильною і впевненою в собі.

- Я знаю – сідає на край ліжка Інгвар. Він проводить теплими подушечками пальців по моїй щоці, окреслює вилицю і я, ледь стримуюсь, щоб не зашипіти від болю, мабуть у мене там невелика ранка, прибирає пасмо сплутаного волосся, яке впало мені на чоло. – Знаю. Але більше таке не повториться.

- Чому? - здивовано запитую, відчайдушно борючись з дрімотою. У відварі, судячи з усього, був ще якийсь інгрідієнт, що діє, як снодійне.

- Тому, - коротко відповідає варвар. - А тепер спи. Ми обов'язково що-небудь придумаємо. Я ж обіцяв тебе захищати. Чи ти забула?

Здивовано хитаю головою, ледь стримуючи позіхання, і втомлено прикриваю очі. Крізь дрімоту я відчуваю, що Інгвар лягає поруч і звичним жестом розвертає моє вже розслаблене уві сні тіло до себе.

- Відпочивай, відьмочко, - шепоче він мені у вухо. - Я тебе не дам скривдити.



Олеся Лис

Відредаговано: 20.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись