Камінці

глава 1

Глава 1

 

Сянь. Взаємодія.

 

Не заздріть гірській сніговій вершині, яка своїм піком досягає небес. Краще бути гірськими озерами, в яких відбиваються небеса, і води яких насичують рослинність на схилах. У свою чергу гірські вершини затримують хмари, і дощі наповнюють озера. Так розумна і добра людина віддає людям все, що отримує, і тим самим отримує значно більше, чим віддає.

(Книга змін)

 

Одного разу в місто біля великої річки прийшов хлопець. Він був простакуватий, широкий в кістці, високий і рудий. А ще він був допитливий і спокійний. Варту на воротах він не зацікавив. У місто часто приходили бродячі чарівники, всі як один у вицвілих штанях, потертих куртках з срібним шитвом і з незамінними бездонними торбами за плечима. Зрідка у цих чарівників були мечі, але нашому героєві він був ні до чого.

Як відомо, якщо можеш зробити тоненький млинець з перевертня повітряним кулаком, рубати його мечем після цього не обов'язково.

Отже, прийшов молодий чарівник, продав декілька своїх виробів, купив провізію і вирішив заночувати в місті.

 

***

 

Пити пиво наодинці, коли немає побоювання, що тебе за цим ділом впіймає учитель - нецікаво. Цю істину Роан усвідомив на вже третій день свого вільного життя. І відтоді нічого не змінилося. Та й в цілому це вільне життя відразу не задалося. Працедавці, яким був потрібен саме рудий Роан, біля порогу школи не вишикувалися. Вони навіть для того, щоб найняти його талановитих однокласників не вишикувалися. Якомусь середнякові було б безглуздо на це сподіватися.

Обіцяні при наборі в школу подвиги і слава теж не поспішали демонструвати себе випускникові.

Навіть селяни не стогнали і не благали викликати дощ. Напевно, через те, що королівство і так заливало мало не щодня. Краще просити кудись ці дощі подіти. Пустелю полити, чи що?

Добре хоч гроші доки були.

Хлопець зітхнув, одним ковтком допив пиво і вирішив шукати нічліг, раз не знайшлося роботи.

Напевно, богам набридли його скарги. Тому що далеко відійти чарівник не встиг. Роан звернув у вузький провулок, сподіваючись побачити там огорожу одного з тих садів з альтанками, яких було багато в цьому місті. У альтанці спати зручніше, ніж на голій землі, і забратися туди простіше, ніж на чиєсь горище. Але замість очікуваної огорожі Роан мав сумнівну честь зіткнутися з трьома чоловіками, що намагалися заштовхати в облуплений екіпаж згорток, що звивається змією. Хто здивувався більше цій зустрічі, залишилося невідомим.

Тому що чарівник від здивування схопився не за паралізуючий амулет, а за спопеляючий, який використати не збирався. Занадто довго він заряджається.

Чоловіки слухняно спопелились. Мішок, який Роан якимсь дивом встиг помітити як безпечний, впав на землю і почав загадково підвивати. Хлопець, очманілий від здійсненного подвигу (чи злочину, якщо в мішку баран), підійшов до упакованого тіла, потикав в нього ногою і, змирившись зі своєю долею, розв'язав горловину.

- Королівська жаба, - тільки і зміг сказати Роан, знайшовши усередині дівчину.

Добре би красуню з видатними принадами, готову натурою віддячити рятівникові. Прямо на цьому місці. Так ні ж. Знайшов він зухвалу руду бездару, худу і веснянкувату, про яку по місту ходили анекдоти. Роан її бачив. Їхала разом з татком-градоначальником у відкритому екіпажі. Принцесу зображувала.

- Ти все зіпсував, плебей! - обурено заявила звільнена від кляпу жертва викрадення.

- Що?! - витріщився на неї хлопець. - Я тебе врятував!

- А я просила мене рятувати?! Тебе просила?! - істерично заволала дівчина. - Мене повинен був врятувати гарний вартовий! А не товстий бродяга у брудних чоботях!

- Хто?! - приголомшено перепитав Роан. Бачив він цих гарних. Одні вічно п'яні, у них сині носи і червоні очі, а вже аромат. Інші бородаті і лиця в шрамах. У третіх морди відгодовані на хабарах так, що зі свинею сплутати можна. Роан зі своєю далеко не витонченою фігурою поряд з ними здавався б стрункішим за ліхтарний стовп. Четверті мерзотні і нагадують щурів. А п'яті якщо і нічого так, то давно одружені.

- Ну, або син герцога. Інкогніто, - передумала дівчина. Мабуть, теж згадала, як виглядають міські вартові.

- Інкогніто?!

Вона зовсім дурна?

- Або принц, - вирішила не бути дріб'язковою дівчина.

- Або ніхто. І повернули б тебе таткові за викуп, навряд чи в неушкодженому вигляді. Викрадачі зазвичай родичам пальці присилають. І дівочу честь зберігати не привчені. А може бути, і не повернули б. Прикопати десь усяк надійніше, - вирішив Роан достукатися до розуму врятованої.

Дівчина гордо задерла ніс, стиснула губи, трохи подумала і видала наступний маячний сценарій, знайдений в  книжках про кохання.

- А може, я б там зустріла мужнього розбійника. І він би виявився втікачем, сином князя, обмовленим мачухою.

- Боги, за що ви зі мною так? - запитав у темніючих небес Роан.

Йому ніхто не відповів.

- Так, - похмуро сказала дівчина, виплутавшись з мішка. - Раз ти все зіпсував, веди мене додому! Тато тобі заплатить, і ти зникнеш з мого життя.

Роан знизав плечима і повів. Хоч грошима розживеться, не все ж дурити заможних хуторян. Так і поважати себе можна перестати.

Місто дивилося на невдоволену життям парочку глузливо і мудро. Діти ж, що з них візьмеш? Не цінують подарунків. Іноді воно єхидно підморгувало вогником свічки у вікні. Намагалося злякати незрозумілим шелестом. А потім добріло і підбадьорююче ворушило волосся на потилиці чарівника.

Подумаєш, діва не та і характер у неї складний. Зате тепер ти точно знаєш, що учителі тебе обдурили, і подвиги теж не приносять задоволення. Точно так, як і тиха, нудна робота настроювачем або провідником. Так чи потрібно шукати собі проблеми, якщо можна пошукати прибуток?

- Непотрібно! - вирішив Роан. - Піду працювати портальщиком. Пам'ять у мене хороша і реакція швидка. Підійду.



Тетяна Гуркало

Відредаговано: 13.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись