Кохання - це шоу?

Розділ 4.

І я почув “ні”!

Я думав, що почув неправильно, - перепитав.

Моє питання пропало в повітрі, немов нічого не казав!

І воно зрозуміло чому — тому, що я вибув, що шоу продовжується без мене!

Хотів другий раз спитати. Але кого? Повернув голову праворуч, мої сусіди дивилися уперед, повернув ліворуч, так само!

Може не знають моє ім’я та прізвище!?

Я думав піти до сцени, але вчасно виставлена рука одного з помічників ведучого завадила піти вперед.

Повисла театральна тиша?

Може вичікують?

І я почав чекати коли рука дасть піти до сцени.

Але рука була на місці!

І тут по залу пролунали оплески — не дуже жваві, бо чергова пара зійшлася, глядачі вже якось заморилися плескати в долоні від багаточисельних оголошених та з’єднаних.

- Антон, - власник руки звертався до мене, - поки є час, бігом ставте на іншу дівчину!

Це пролунало як на іподромі, при ставках на коней, але правила шоу дозволяли по ходу перебігу шоу добавлять імена та називати за бажанням суму.

Я ж стояв розгублено та кліпав очима, час для мене почав швидко летіти, немов ми почали жити в різних часових реальностях.

- Антон, - долетіло до мене звертання, коли вже друга пара отримала оплески від присутніх, - давай бігом, кажи ім’я. Якщо не знаєш, вкажи хоч пальцем на дівчину.

Я ж дивися та не розумів, що він казав, я й повернувся до нього повільно тільки на наполегливий голосний звук.

- А про суму казали, яку я вніс на її рахунок?

- Чула, чула, де ти тільки стільки узяв?!

- Продав майно, квартиру та ще щось.

- Не гальмуй, дівчат розберуть, давай кажи — на кого ставиш і скільки!

Але мені різко стало дихати важко, що ледве вдихав, та спекотно. Єдине, що я знав, що мені треба повітря, бо тут його не було, велика кількість людей його забрала. Я вже просто відсунув людину, щоб не заважав та швиденько подався на вулицю.

Тільки-но відкрив двері — стало легше!

Хоч тепле повітря було насичено вологою, що напередодні вилилося з важких хмар на землю, - але мені здалося таким прохолодним, що ніяк не могло зрівнятися з тим, що було в залі.

Я дихав на повні груди, немов випав з простору де не було кисню. Здавалося, що отруйних газ потихеньку видихався, який замінявся киснем, що був зовні будинку.

Сюди долітали слова ведучого. Важко було розібрати, чутно було те, що щось казав, але я не бажав дослухатися — бажав видихнути отруйне повітря. Долітали оплески.

Потихеньку тіло насичувалося киснем, а з ним приходила змореність. Здавалося що й сили мене покидають, ось ось і я засну тут, під стіною.

Треба бігом їхати додому, щоб це ще було можливим, поки мене не покинуть і ці наявні сили.

В автобусі я багато раз вдарявся головою, чи то від дороги в ямах, чи від того, що засинаючи шия не тримала голову!

Як з зали я випав на вулицю — так і з автобусу випав.

- Такий молодий, а так нализався! - почув критику якоїсь бабці.

Я впав в грязюку, добре що не головою, вчасно виставив руки вперед.

“Схоже, що у мене грип, що так швидко сили покинули” - подумалось ще про себе. І ще два рази я впав на правий бік так, що з того боку із-за бруду не було видно кольору костюму.

Боже ж, як я тільки зміг дістатися додому?!

А в голові одна думка: “Не забудь замкнути двері за собою”.

Замкнув, а сил вже немає, поспіхом зняв одяг і тільки дійшов до ліжка одразу впав обличчям до низу, заснув.

Прокинувся ввечері, ще світло. “Треба поїсти”. “От схожу до туалету та приготую поїсти”.

А в туалеті подумалося: “А, не голодний, поїм зранку!”

Знов ліг спати. Ліг як звично лежу.

Неділя — вихідний! Сонце, через вікна, наповнило кімнату променями, в яких було видно як літають якісь часточки. Я ж лежав та спостерігав за їх польотом.

Незчувся як знов заснув.

Чогось не хотілося їсти. Може я захворів? Якось швидко знайшов градусник в нерозібраних зв’язках та ящиках з перевезеними речами. Поміряв. Ні, не захворів. Та й не було учорашньої слабості.

Обід почав готувати тільки тому, що давно не їв.

Якось гарячий обід мої думки переводив, що треба зробити те та оте, на що мій погляд падав, якось забувся учорашній день, немов я ще нещодавно продавав зайве майно для того, щоб цю дачу зробити придатною для проживання. Гарячий та ситний обід якось уперто направляв настрій на краще.

Я задоволено потягнувся, уявивши яке я зроблю зручне житло, як в тій книжці! Добре, що сьогодні неділя, вихідний, гроші з каси я зможу зібрати завтра, й то після обіду, бо піду спочатку на заняття до університету. Треба ж закривати третій курс!

В той день я зробив собі відпочинок, бо так планував, нічого міняти та робити на городі! Розстелив ряднину під деревом в тіні та ліг.

Чогось так добре спалося!



Дукат.

Відредаговано: 21.11.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись