Кохання - це шоу?

16.2

- Дивно, - я повільно промовив, - я не стільки часу приділяю волоссю, а ти кажеш, що у мене краще.

Мене заморила ця ситуація, коли мені подають дані, що моє побачення чомусь, по невідомим для мене причинам, привабила глядача. І! Я заморився вже від побачення. Відчував, що приходить відчуття, що два дні — то було багато хвилювань і бажання сподобатися глядачу, щоб хоч повернути кошти. Просто хотів зберегти свої калорії. Тому я почав берегти сили, казав повільно, немов знехотя. Відійшло, якось дивно, зайве хвилювання.

Ні, я не заспокоївся.

Повторюю — заморився.

Так, заморився. Тільки зараз, після стільки брехні я відчув — наскільки у мене мало залишилося сил вірити в це все!

Але вона на мою фразу посміхнулася!

Я закрив очі. “Боже, це знущання закінчиться!” Але й сам посміхнувся. Такою змореною посмішкою.

Відкрив очі. Поглянув очі. “Наталка, ти що зі мною робиш?! Скільки в твоїй посмішці сили!”

Вона дивилася в мої очі й її на губах була посмішка.

- Але твій волос і без косметики кращий.

Я ще раз оглянув її волосся, обличчя, придивися до форми носика, очей, губ. Вона відрізнялася від інших жінок. І це не дивно, кожен має свої особливості.

Наблизив своє обличчя до її, щоб краще роздивитися її риси. Я чомусь думав, що її бачу в останнє, тому хотів запам’ятати її обличчя краще.

Вона автоматично настільки ж наблизилася до мене.

Я немов провалювався в туман, інший світ почав пропадати — перед мою була тільки вона! Не існувало знімальної групи, купи людей по той бік екрану.

І я бажав все більше й більше її запам’ятати, щоб по закінченню шоу витягувати її образ і розглядати, щоб в пам’яті слухати її голос!

Я копіював її рухи, хотів запам'ятати їх всі, як вона поправляє своє волосся, як поправляє свою сукню, що тільки більше оголяє плече.

Мене це відволікало — я бажав дивитися в очі, слухати голос, а її руки, які я не міг не помітити, привернули мій погляд до плечей. Вона якось невдало, мабуть, хотіла поправити, а воно навпаки — більше оголило плече.

Я відволікся, поглянув. Але повернув погляд і продовжив спокійним і повільним голосом вести розмову.

Але якось я відволікався дивно вдруге!

Вона узяла бокал і почала проводити пальцем по краю, я чув це. Опустив погляд, хоч і сам почав гратися зі своїм бокалом. Я бажав подивитися на причину звуку, а глянув на її декольте. Якось тканина сукні більше відкрила моєму погляду її шкіру. Ні, Ви не подумайте, там нічого такого не було, просто на декілька міліметрів тканина вниз опустилася. Я б цього не помітив, просто при моєму погляді це відбулося.

Це дивний стан — час немов зупинився, я відчував все більше, в менший час я більше відчував! Дивний стан, емоції не били за край, навпаки, мені стало комфортно, відчуваючи себе більш впевнено.

І я допустив дурість, яку б ніколи так не зробив...

 

 

 

Я подався вперед і торкнувся своїми губами її губ...

 

 

Я закрив очі. Швидко протверезів. Напружився й вже бажав схаменутися, подати назад, очікуючи від неї ляпаса.

Але...!

Вона подалася до мене й сама віддалася поцілунку.

“Все, кінець мені, пропав я!” - віддався своїй наївності та поринув і сам в поцілунок!

 

 

Дякую читачу, я твір закінчив! Продовження не буде. Завтра викладу свій коментар цього, свого, твору. Кому цікаво — дочекайтеся, читайте.



Дукат.

Відредаговано: 21.11.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись