Розділ 3

Насправді, я не бачила Стаса вже понад два роки. Останній раз це було тоді, коли він зі своїм батьком приходив до нас на вечерю. Я ж просто сиділа у себе в кімнаті та помітила його, коли дивилася з вікна. Ну а потім я полетіла у Францію, а сюди приїжджала дуже рідко. Напевно, він змінився за цей час, але я дуже добре пам'ятаю його ставлення до мене. Так, в дитинстві ми не могли терпіти одне одного. Чому? Я і сама не знаю з чого все почалося, але він постійно дратував мене. Моментами мені навіть подобалося, коли ми сварилися, бо завжди шкодували мене, а тато на нього частенько кричав. Ну а я ж дівчинка. Щоправда, було в ньому і таке, що мені подобалося. Він ніколи не жалівся на мене батькам, хоча я і сама інколи була винуватицею наших сварок.
Я відкрила шафу та почала розглядати свої речі. Треба вдати, що мені страшенно подобається цей задум і я просто мрію про це весілля. Витягнувши чорну спідницю до колін та красиву білу блузку на довгий рукав, я швидко одягнулася. Я вирішила не одягати нічого зверху, адже травень переважно теплий місяць, хоча не цього року. Своє волосся я залишила розпущеним. Воно в мене від природи ідеально пряме, тому хоч в чомусь мені пощастило. Якщо чесно, то інколи задумуюсь як би я виглядала з дрібними кучерями. Можливо, мені б навіть личило. Викинувши з голови нікому не потрібні роздуми, я почала швидко робити макіяж. Не так часто користуюся тінями, бо завжди віддаю перевагу ніжним кольорам, але сьогодні не той випадок. Я підвела темним олівцем очі та нафарбувала вії два рази тушшю. Ну а губи намалювала червоною помадою. Це завжди додавало мені якоїсь впевненості. Я витягнула парфуми, які мені подарувала Каріна та нанесла їх на шию і зап'ястя. В кімнаті одразу ж з'явився приємний солодко-трояндовий запах з легкими нотками кори. Ох, як же я любі такі аромати. Почувши якийсь шум у дворі, я виглянула з вікна та побачила два чоловічі силуети. Через те, що на вулиці темно, я не могла розгледіти хто це, але здається, що мій наречений вже з'явився. Взувши чорні туфлі на високих підборах я глянула на себе в дзеркало, а тоді вийшла з кімнати. Сміх батька було чутно аж на другий поверх, хоча вони зараз знаходилися на терасі. Я глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїтись, а тоді спустилася сходами. Всі вже сиділи за великим столом на вулиці. Значить, я якраз вчасно.
— Доброго вечора, — привіталась я та наліпила на своє обличчя широченну посмішку.
— Привіт, Лізо, — заговорив дядько Володимир. — Давно вже тебе не бачив. Ти дуже змінилася, але така ж красуня.
— Дякую, — відповіла я та сіла на один з вільних стільців, який знаходився навпроти мого майбутнього чоловіка.
Хлопець виглядав невдоволеним. Це було помітно по його насупленому виразу обличчя. Я спрямувала свій погляд на нього та почала розглядати. Мушу визнати, що він змінився, і в набагато кращу сторону. Пам'ятаю, що він завжди полюбляв спорт. Що ж, йому це пішло на користь. Його світле волосся було в неохайному безладі, а яскраві зелені очі дивилися просто на мене. Схоже, він помітив, що я його розглядаю. Хлопець подарував мені нахабну посмішку та склав руки на грудях. Мене трохи здивувало, що він одягнений так просто, у звичайну білу футболку.
— Лізо, як же мені пощастило, що ти станеш моєю дружиною, — раптом заговорив він, а його голос  був не таким, як я пам'ятала. 
— Ти навіть не уявляєш, як сильно, — я усміхнулась йому. — Сьогодні, коли мені сказали, що я виходжу за тебе заміж, то ледь не померла від радості.
— Я завжди знав, що ти про це мріяла, — сказав хлопець. — Як бачиш, твої сни виявилися віщими.
— Ну в моїх снах я з величезним задоволенням тебе вбиваю, — тихо буркнула я, але він точно почув мої слова.
— Я так розумію, що весілля буде, — раптом заговорив Володимир.
— Ну ми ж давно вже про це домовилися, — сказав мій тато, а я ледь рот не відкрила від здивування.
Виходить, що це одруження було в його планах задовго до мого приїзду. Він просто чекав, щоб я зробила щось таке, чим мене можна було б шантажувати. Тепер одна надія на те, що після того весілля ми просто розлучимося.
— Але ми не хочемо, щоб хтось знав, що це за домовленістю, — сказала моя мама та надпила своє улюблене червоне вино. — Для початку треба придумати вашу неймовірну історію кохання.
— Думаю, що тут Ліза в нас пофантазує, правда ж? — мовив Стас та подивився на мене. — Ти ж у нас любителька драматизму та романтики.
— Повір мені, такої романтики, як в нас, не було ще в жодному фільмі та жодній книзі, — я розслаблено сперлася на спинку стільця та взяла в руку бокал з вином.
— Тільки не роби з мене підкаблучника, — буркнув хлопець та трохи нахмурився.
— Ну це вже як вийде, — я знизала плечима та зробила ковток холодного вина.
— Щодо весілля, то я пропоную організувати все якнайшвидше, — сказав мій тато.
— Ну ти повинен ще врахувати всі приготування, адже це буде масштабне святкування. Почнемо з вибору ресторану, кольорів, фотографа, — мама глянула на мене, — Ну і для Лізи треба найкращу сукню.
— Я думаю, що два місяці тобі вистачить для того, щоб вирішити всі приготування, — сказав тато, а мама просто кивнула.
Спочатку ми обирали ресторан, але мені було байдуже, тому я просто сиділа та пила вино. Стас взагалі переглядав щось у своєму телефоні. Виходить, що цим весіллям переймаються лише наші батьки. Напевно, воно йому теж непотрібне, але тепер цікаво, чому він погодився. Знаю, що я далеко не та дівчина, яку б він хотів собі за дружину. Які ж у нього причини, що він погодився на цей шлюб?
— Лізонько, яких кольорів ти хочеш весілля? — раптом спитала у мене мама.
— Байдуже, — відповіла я.
— Прояви хоч трішки зацікавленості, — сердито сказала мені на вухо мама.
— Білого і рожевого, — мовила я та поставила бокал на стіл. — Могла б хоч знати, що це мої улюблені кольори.
Вони ще довго щось обговорювали, а мені хотілося, щоб це все якнайшвидше завершилося. Розумію, що з весіллям багато мороки, але через те, що мені його зовсім не хочеться, то й організовувати його я не збираюся. Здається, що мама завжди мріяла таким займатися, бо такою радісною я її давно вже не бачила.
На щастя, вони вже все обговорили й наші гості нарешті почали збиратися, щоб піти геть.
— Думаю, що ця наша домовленість буде мати величезний успіх для обох сторін, — заговорив дядько Володимир та підійшов до мене. Він поклав свої руки мені на плечі, а тоді уважно подивився в очі та нахилився до мого вуха, — Лізо, я радий, що саме ти станеш дружиною мого сина. Насправді, він зовсім не такий, яким хоче здаватися. Думаю, що ти потім зрозумієш, що я маю на увазі.
Чоловік відійшов від мене, а я ще просто дивилася йому вслід. Мама і тато попрямували з ним до воріт.
— Що він тобі сказав? — спитав Стас та підійшов до мене.
— Неважливо, — відповіла я, склавши руки на грудях.
— Знаєш, мені зовсім не подобається такий перебіг подій, але нічого вже не вдієш. Нам доведеться бути разом, не зважаючи на те, як сильно мене дратує твоя присутність.
— Якби у мене був вибір, то я б ніколи не погодилася на весілля з тобою.
— Тримай, — хлопець передав мені візитку з якимось номером.
— Що це? — спитала я та нахмурилась.
— Скільки тобі років? Ти що, читати не вмієш, — роздратовано сказав він, а я подивилася на ту візитку.
— І навіщо мені номер генерального директора будівельної компанії твого батька?
— Тому що цей генеральний директор — твій майбутній чоловік! Ти що реально не вмієш читати?
— Та ні, вмію. І я дуже добре бачу, що тут пише: "Станіслав Володимирович", — я усміхнулась йому. — То навіщо мені твій номер, любий?
— Подзвониш, коли придумаєш якусь суперромантичну історію, — сказав він та відійшов від мене. — До зустрічі, кохана.
Стас махнув мені рукою, а тоді попрямував до воріт. Ні, він все ще такий жахливий, як і був. Не спорю, зовнішність в нього приваблива, і ми б гарно виглядали разом, як пара, але все псує його нестерпний характер. А якщо врахувати, що я теж ще той подарунок, то сподіваюся, що ми не вб'ємо одне одного.
Я піднялася до себе в кімнату та кинула візитку на стіл. Все, тепер я нікуди не дінуся, і мене чекає спільне життя з цим придурком. Мені захотілося пожалітися комусь на свою важку долю, тому я витягнула телефон та набрала номер Каріни. Вона ж тепер моя єдина подруга.
— Нарешті ти подзвонила мені, — сказала дівчина, коли прийняла дзвінок. — Я вже почала хвилюватися. Тільки не кажи, що тато сильно сварив тебе і вирішив посадити на домашній арешт?
— Ні, він всього лише захотів видати мене заміж, — відповіла я та лягла на ліжко.
— Це ти так жартуєш?
— Я цілком серйозно. Мене видають заміж за одного придурка, якого я не переношу ще з дитинства.
— Чекай, невже це...— почала Каріна.
— Так, той самий Стас.
— Як же це так вийшло?
— Вигідний союз для обох сторін, — пояснила я та важко видихнула.
— Але не для тебе.
— Ну чому ж, тато пообіцяв за це відкрити мені салон, тому скоро буде мій власний бренд.
— А Стасові яка вигода від цього шлюбу? — поцікавилась Каріна.
— Уявлення не маю. Якщо чесно, то я сподіваюся, що ми скоро розлучимось.
— Навіть не знаю, як я маю реагувати на цю новину.
— Ну ти ж завжди хотіла бути подружкою нареченої, от і будеш, — усміхнулась я.
— Шкода тільки, що це все буде підставним.
— Зате, повеселимося трохи.
— І скільки тобі доведеться з ним жити? — поцікавилась дівчина.
— Не знаю. Все залежить від вигоди, яку отримає він з цього шлюбу. Мені треба зробити все, щоб ми розлучилися якнайшвидше.
— Поговори з ним. Напевно, йому теж не потрібен цей шлюб. Можливо, ви навіть зможете домовитися. Чомусь я впевнена, що він також захоче розлучення.
— Можливо, — тихо сказала я.
Вже перед сном я зрозуміла, що Каріна має рацію. Нам зі Стасом потрібно зробити свою домовленість, про яку знатимемо лише ми. Він теж щось отримає з цього шлюбу. Думаю, що хлопець погодиться на мою пропозицію. Я підійшла до столу, де поклала візитку та швидко набрала його номер. Через декілька хвилин хлопець все ж прийняв виклик.
— Я придумала історію нашого кохання, — одразу ж сказала я.
— І ти вирішила розповісти мені її о другій ночі, — трохи роздратовано мовив Стас.
— Ні, я не збираюся зараз ділитися нею з тобою, — заговорила я, бо поки ще не придумала її.
— Для чого тоді подзвонила мені?
— Пропоную тобі завтра зустрітися та обговорити все. До того ж, в мене є для тебе пропозиція.
— Пропозиція? — зацікавлено перепитав Стас.
— Так, і думаю, що вона тобі сподобається.
— Ну гаразд, — погодився він. — О другій дня зустрінемося в кав'ярні. Адресу я тобі зараз надішлю.
— От і чудово! — задоволено мовила я.
— І не дзвони більше до мене так пізно, — насамкінець буркнув хлопець.
— Вибач, що потурбувала, коханий, — сказала я, але він вже вимкнув дзвінок.
Ну що ж, гра починається. Ми будемо дуже старанно грати ролі закоханих, а тоді придумаємо болючу історію розставання та просто розійдемося. Кожен з нас отримає те, що хоче, а потім просто забуде про іншого, так, наче цього шлюбу ніколи й не було. Зате, у мене буде салон та свій бренд, а у нього... Та байдуже! Головне, що я зможу здійснити свою мрію, неважливо якою ціною.