Кохаю Відьму

Розділ 13. "Світ Нереїд"

 

Крістіан

Кілька хвилин навіть протирав очі, подумавши, що осліп через портал. Але ж ні. З зором в мене проблем не було. Проблеми були зі світом.

— Ти як? — поруч почув голос Тріксі.

Через скільки секунд вона промовила якесь невідоме чудернацьке слово. Її червоне волосся спалахнуло. По-справжньому спалахнуло. Воно почало сяяти, наче розжарена лампа, освітлюючи простір довкола.

— Що за біс? — запитав я та побачивши місце, куди потрапив, одразу очманів, вражено розкривши рота.

Ми стояли, мов посеред дна океану. Довкола колихалася вода. Стопи по кісточки загрузли в піску, довкола виднілися густі чорні водорості, що плавно кохалися туди-сюди, керуючись припливами мінливих течій.

— У волосся в мене вплетені спеціальні рослини, які жінки використовують замість ліхтариків.

— Я не про волосся, а про це... — показав рукою на воду.

— Не бійся, це всього-на-всього світ нереїд.  

— Кого? — запитав, не розуміючи яким чином продовжував дихати під водою.

— Не-ре-їди. Їхній світ повністю затоплений водою, а самі нереїди — це раса істот, які мають людський тулуб і кінцівки різноманітних морських жителів: риб, акул, крабів, морських коників.

 — Морських коників... — чомусь дуже складно було уявити людину, яка мала половину тіла морського коника. — Стривай, але яким чином я продовжую дихати?

— Боже, який ти телепень, — важко зітхнула Тріксі. — Всі хто потрапляють в цей світ одразу пристосовуються до нього. Така дія магічних порталів. Чи думаєш те, що ти прийшов зовсім з іншого світу й раптом потрапив до мого, то почав розмовляти моєю мовою?

— Ти про що? А хіба ми всі тут не англійською розмовляємо?

— Якою англійською? — від душі розсміялася червоноголова. — В кожного світу своя унікальна мова. Просто під час переходу твій мозок одразу перелаштовується на неї і все. Ти вільно спілкуєшся, сприймаючи чужу мову, наче рідну, навіть не помітивши різниці. Слухай, краще не заморочуйся. Це надто складно для істоти родом з не магічного виміру. Адже, щоб надолужити відповідні знання, потрібно закінчувати академію Ключників. Тому не забивай дурницями голову та слухай ось що. В мене виникла одна ідея. Оскільки домовленість з перевізником накрилася мідним тазом, то можемо спробувати знайти бурлаку. У світі нереїд часто ховаються різні злочинці, підозрілі особистості, які поза законом в багатьох вимірах. Це хоч небезпечно, але можна знайти кілька переваг. Адже, якщо вдасться домовитись з бурлакою, то безперешкодно потрапимо до Заалара вже сьогодні ввечері. Ну, якщо залишимося живими, — додала єхидно Тріксі.

Остання фраза мені дуже не сподобалась. Тобто: «якщо залишимося живими»? А хіба існують якісь інші варіанти?

Звісно, її розповідь тільки збентежила мене й додала більше питань, ніж відповідей, але вирішив, що не час базікати. Тож сказав, що готовий йти шукати бурлак і рішуче зціпивши рота, пішов вслід за дівчиною-ліхтарем, поки в голові вибухали теорії найбільш несприятливого розвитку подій.

А торували ми шлях полем з водоростей. За кілька хвилин почав помічати, що перша думка про дикість даних місць — виявилася хибною.  Адже, поміж квадратами з рослин вилися стежки, стояли певні помітки й таблички. Також, помітив, що чим далі ми йшли, тим гучнішав шум попереду, наче наближалися до якогось мегаполісу. Мене вже навіть не лякала темрява цих місць, і вода, яка слугували повітрям. Цікавість до відкриття чогось нового й магічного, перевершила будь-які тривоги. Тому тільки зацікавлено роззирався й крутив головою на всі боки.

— Готовий побачити дещо особливе? — несподівано зупинилася Тріксі, від чого аж врізався в її спину.

— Особливе? Ти про що?

Замість відповіді дівчина відхилила останню стіну з водоростей і моїм очам відкрився фантастичний краєвид. Адже, ми стояли на вершині пагорба, внизу якого розкинулося небаченої краси місто. Це був справжній підводний мегаполіс з сучасними будівлями, збудованими з коралів та мушель, з вулицями, які шуміли від дивного транспорту, з тисячами вогників, які сяяли у різні сторони.

Навіть Нью-Йорк, з висоти пташиного польоту, не справляв такого потужного враження. Від емоцій, які зараз переживав, в мене пришвидшилося серцебиття і виступив піт на чолі. Перед очима буяніли небачено-яскраві фарби: зелений, рожевий, червоний, синій, жовтий, помаранчевий, фіолетовий.

Трясця, та тут навіть голограми були. Тому що саме зараз, в небі над містом, показували щось схоже на фільм.

А чого коштували самі місцеві жителі. Я, звісно, в дитинстві бачив мультфільми про русалок, але нереїди на русалок схожими не були. Ці люди мали різнобарвну шкіру, довге волосся, що вилося за ними хвилею. Що чоловіки, що жінки не мали вій та брів. Носами слугували дві горизонтальні перетинки. Всі підводні мешканці красувалися оголеними торсами й зовсім цього не соромилися. Дивно було бачити, як жінки демонструють на загальний огляд звабливі опуклі груди. Самі «рибні» кінцівки теж здивували різноманіттям форм та розмірів: були вузькі й широкі, блискучі, вкриті лускою і такі гладенькі, мов шкіри людини. В декого на хвостах, плавниках та інших дивних частинах тіла, були справжні татуювання, прикраси та нанесені дивакуваті малюнки.

 Мені страшенно хотілося витріщатися на цих дивних істот. Вони були надто екзотичними і гарними. Хоча цю красу зрозуміти не так просто, для такого чоловіка, як я.

— Столиця світу нереїд — славне місто Дуюн, — урочисто проголосила Тріксі. — Ну що готовий стрибнути туди?

— Ти про що? — запитав спантеличено, адже між полем чорних водоростей та містом залягло провалля висотою десь на двісті метрів.

— Іншого шляху немає, — додала червоноголова. — Або ми стрибаємо вниз, до міста, або залишимося тут і дочекаємося, коли королівська гвардія схопить нас, за незаконне перебування на території місцевого заповідника.

Тріксі й бровою не повела так безкомпромісно про це сказала. А в мене аж похололо все всередині. Ніколи не любив висоти. Ніколи не любив стрибки з висоти. Звісно, в кожної людини є свої слабкі місця та фобії — в мене всі вони пов’язані з висотою. І чим більша відстань до твердої землі, тим потужніші негативні емоції я відчуваю.



Іса Тарк, Вікторія Задорська

Відредаговано: 07.08.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись