Коли розквітне лілея 2 або Хай живе королева!

Глава 19 (2)

Ельза

Час летів неможливо повільно. Не в стані вигадати якусь хитрість, щоб убезпечити коханого, я повільно згасала в полум'ї страждань і суперечностей. З однієї сторони я безмежно боялася за його життя і розуміла, що покинути — не так страшно, ніж втратити навік. Але з іншої — почуття зростали і затьмарювали розум. Кажуть, що розлука — чудовий спосіб перевірити кохання. Я ж кожного дня відчувала все гостріший біль від того, що він не поруч. Стали навідувати відверті сни, в яких я належала лише йому цілком і повністю, а разом з тим я усвідомлювала, що думки мої геть дорослі. Боюся уявити навіть яких старань вартує Арлету вже понад рік бути поруч, але не в праві насолоджуватися коханням. Я ж усе частіше згадувала ті часи, коли він дбав про мене, хвору й безпам'ятну. В пам'яті поставали всі поцілунки, гарячі погляди і ніжні обійми. Я солодко посміхалася, згадуючи розмиті розповіді зніяковілих сестер про їх ночі з чоловіками, і уявляла наше з коханим спільне життя, при цьому заливаючись фарбою від безсоромності думок. А потім у мріях няньчила наших діток, прекрасних Аврору та Джима. Але знову поверталася до теми про небезпеку для Арлета і знаходила єдиний вихід: одружитися таємно. Але знову безліч труднощів, адже тоді загроза висітиме над нами обома в разі вияснення. Я навіть уявляла зовсім божевільний варіант, за який отримала б потік нотацій від коханого, якби насмілилася розповісти йому про це. А саме я могла б одружитися з якоюсь нікчемою на кшталт Рудольфа, а Арлета зробила б своїм фаворитом і в першу шлюбну ніч прийшла б до нього. І взагалі належала б лише йому, і діти народжувала б від нього, а законному чоловіку залишалося б сидіти й мовчати, радіючи владі. Однак, ні. Арлет ніколи не погодився б на це та й я сама розумію, що то вже занадто.

Від подібних хвилювань мене відволікли інші, не менш страшні події, похмурий відблиск яких влетів у мої покої в подобі переляканого задиханого Лера.

— Ваша Високосте! Там таке! Король...

— Що з ним? — різко підхопившись на ноги, я збила зі столу вазу і перекинула теку з паперами.

— Йому погано, міледі.

Вуста затремтіли в безмовному безслізному риданні. Ноги підкошувалися і геть не служили. Я бігла і падала, вставала і знову бігла, зачіплюючись пишним подолом за все, що траплялося на шляху. Могло здатися, що коридором не крокує принцеса, а мчить карета з двійкою коней. Дорогою Лер встиг повідомити, що в Його Величності серцевий напад і причини нікому не відомі, оскільки жодних поганих новин або стресів за останніх кілька днів не було й сліду. Вартові, ще здалеку впізнавши мене, відчинили двері, а я влетіла в покої та прилинула до короля, лежачого на великім ліжку.

— Батьку! Тату, прошу, скажіть, що вам вже краще... — без поклонів, без привітань. Я схилилася на мужню батьківську руку щокою і з надією та хвилюваннями дивилася в веселі очі мудрого монарха.

— Хто перелякав мою доньку? Лере, капосний! Я ж заборонив повідомляти сім'ю! — гримнув монарх і погладив моє шовковисте волоссЯ — Усе гаразд, доню... Просто трохи втомився...

— Лікарю, як він? — недовіряючи словам короля, я з надією поглянула на Василія. Той лише схилився мені:

— Його Величність пережив тяжкий серцевий напад. Зараз йому краще: допомогли ліки. Міледі, я суворо забороняю королю усі навантаження. Потрібно пройти курс лікування, інакше...

Василій замовк, а моє серце стиснулося в грудях. Інакше що? Ні, краще мовчіть... Я не хочу цього чути...

— Та годі вам, не лякайте принцесу, — всміхнувся батько і знову погладив мене.

— Ми зробимо все, що необхідно. Ви пройдете курс лікування і одужаєте, — тремтячим від хвилювання голосом промовила я, стримуючись, щоб не заплакати. Над усіма, без кого не уявляю життя, висить чорна тінь смерті! Ну за що це все мені? Проклята я якась, зачарована...

— А імперія? — зітхнув король.

— Я подбаю, — наче вирок звучать слова. — Я знову буду вашою замісницею і правитиму від вашого імені, поки ви не повернетеся... А Адель змушу дбати про вас: а заодно й ви за нею слідкувати будете. Разом харчуватиметеся корисною їжею і думатимете про хороше...

— І разом народимо? Ти вже мене в вагітні записала, — гучний сміх короля залив покої, а разом з ним реготали й усі присутні. Аделард перевів на мене ніжний погляд і схвально кивнув головою:

— Даю тобі всі повноваження. Можеш правити...

***

Наступних два місяці імперією повноправно керувала я. Адель дійсно контролювала стан батька, а Василій наполегливо слідкував, щоб вони обоє виконували всі рекомендації. Я знала напористість цього цілителя не по переказах, а тому довіряла йому цілковито. Арлет все ще наводив порядки у герцогстві, присилаючи мені листи з романтичним підтекстом. І лише читаючи їх, я піддавалася солодкому спокусливому мрійливому дурману, що дарував мені відчуття присутності коханого поруч. В інші миті мої думки настільки були поглинутими в справи, що навіть сни більше не дарували яскравих картин зі мною та золхідцем в головних ролях. З часом королю ставало краще, але він не поспішав переймати важки правління у свої руки, насолоджуючись можливістю більше спілкуватися з приємними людьми, а не потрібними. Мені ж допомагали Армель та Леджер, але з них уже толку було мало. Якщо перший кожною нагодою тікав до дружини і безперестанку щебетав про щастя, не спускаючи Адель з рук, що й вона ходити скоро розучиться, то другий скиглив через утому від недоспаних ночей. Вітелі була на останньому місяці вагітності, але тепер її берегли і пильнували всі повитухи палацу, оскільки нещасна пережила дві невеликих кровотечі. Її і дитя стараннями цілительок врятували, але ризик викидню залишався досі. Нещасний маркіз прокидався по чотири рази на ніч, іноді перевіряючи стан коханої, а іноді виконуючи її забаганки, яких було, як і в кожної вагітної, не мало. Я від усієї душі співчувала брату та подрузі, тому часто відправляла Леджера додому, особливо на його допомогу не розраховуючи.



Юліанна Бойлук

Відредаговано: 12.12.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись