Коли розквітне лілея 2 або Хай живе королева!

Глава 1 (5)

— Коли я була малесенькою, герцог привів у палац Армеля і навмисно знайомив зі мною. Він мав свої плани на сина. Дуже хотів, щоб ми подружилися, а монарх не бажав, аби його принцеса бігала із хлопчаками садом. З Армелем ми зрозуміли одне одного з півслова, жодні заборони не могли нас роз'єднати. Згодом капітан Ендрю переконав батька дати мені і моїм друзям спокій. Ми стали нерозлийвода. Коли підросли, батьки нашого маркіза, які аж надто пишалися його дружбою зі мною, наказували синові освідчитися принцесі. Вони були впевнені, що така дружба не існує. Мріяли, щоб Армель був королем. Але до тієї пори ми стали названими братом і сестрою. Між сином і дорослими спалахнула дуже жорстока сварка. Герцогиня Олівія в гніві випалила, що коли Армель не хоче слухати порад батьків, то нехай іде куди бажає, бо під одним дахом із "чужою" людиною вона не житиме. Тітка не думала, що її син дійсно збере речі і серед ночі поїде в палац. З того часу пройшло багато років. Маркіз лише один раз заночував вдома, саме перед тим, як я знайшла тебе. Тоді Олівія сильно захворіла, він не зміг її залишити. Я добре пам'ятаю той вечір, коли він постукав у двері моїх покоїв і запитав чи можна йому жити в палаці. Я негайно наказала виділити найкращі апартаменти, хоча в той час ще не управляла палацом (мені було всього п'ятнадцять). Ми говорили всю ніч, до самого ранку, сидячи на терасі. Йому було дуже важко, я заспокоювала, пишаючись відвагою друга. Тоді я вважала його вчинок ледь не героїзмом. Він завжди каже, що зі всієї родини в нього є лише сестра, яка завжди була поруч. Це я. Тому тепер не дивуйся, якщо його батьки свататимуть ще й тебе. В них манія одружити сина на принцесі. Але, Адель, не забувай, що сестра йому я, а ти — ні... Він дуже хороший юнак, найкращий, якщо можна так говорити, — киває золотоволоса, поглянувши на мене.

— Навіть кращий за Арлета? — хитро посміхаюся я, примружуючи очі, а принцеса швидко змінює здивування моїми словами на сміх.

— Тобі в жодному разі не можна виходити за Арлета. Він же некерований...

— Здається, ти знайшла способи управляти...

— Кожним чоловіком можна управляти, але повір, що Арлетом найважче. Хоча так, можливо... Зараз намагаюся дізнатися про його таємні справи з батьком, але ніяк не виходить. А знову прикріплювати шпигунів якось не хочеться...

— Шпигунів? Ну ти зовсім не знаєш міри, — ошелешено вигукую я і дивлюся на сестру, наче на божевільну. Вона весело сміється, тихо кажучи:

— Адель, довіряти не можна нікому. А проте він мене уб'є, якщо дізнається про те, що я стежу за ним, тому не буду випробовувати долю. Арлет багато разів рятував моє життя, з ним потрібно бути обачнішою...

— А ти знаєш, що він має до тебе почуття? — раптово запитую я, обійшовши навколо столу сестри і ставши навпроти неї. Ельза відриває очі від паперу, запитально вигнувши брову:

— Це він тобі сказав? Навіть якщо й так, то це нічого не змінює. Ніколи не можна довіряти цілковито, я вже казала вам із Вітелі... — швидко промовила зеленоока і встала з-за столу, наказавши принести нам вечерю. А я вже нічого не питала, бо переконання сестрині мене вбивали наповал.

— Адель, я не маю права реагувати на чиїсь почуття так, як ти це собі уявляєш. Той, кого я покохаю, буде в небезпеці. Каролін захоче знищити його, щоб завадити мені посісти трон із чоловіком, адже тоді за нашими законами моя влада буде неспірною. Розумієш?

Я не розуміла, але кивала головою, дивлячись на близнючку. Близнючка... Зовсім ні... Нас дарма плутають слуги, бо хоч схожі зовнішньо, але надто різні в характері і душі.

— Але ти не хвилюйся про це, Адель. Я зроблю усе, щоб захистити тебе, нашу сім'ю і твою окрему сім'ю, коли ти захочеш її створити. Арлетові про нашу розмову не кажи, будь ласка. Я захищаю його таким чином. І взагалі нікому не кажи про свої здогадки, — ще раз наголосила вона і прийнялася за поїдання десерту. Я потрапила в якийсь дивакуватий світ, де все так складно...

Наступного дня мала відбутися надзвичайно важлива королівська нарада, на якій усі члени монаршої сім'ї зобов'язані бути присутніми. А оскільки я принцеса, то ви розумієте... Пощастило, що вчора ввечері Ельза запропонувала мені залишитися в її покоях на ніч, тому з самого світанку ми розпочали підготовку разом. Однаковісінькі пишні величні сукні пастельного кольору, однакові високі зачіски, прикраси, діадеми, геть усе до найменшої деталі... Ми стояли перед дзеркалом, не в силах зрозуміти де я, а де Ельза. Мені навіть трохи лячно стало...

— Нас видає колір очей... Але це дурниця, нам потрібно прорепетирувати нараду. Лорди постійно питатимуть твою думку, стосовно обговорюваних проблем. Тобі треба вміти відповідати... — зітхає золотоволоса, а в мою голову раптово приходить неймовірна геніальна ідея:

— Нумо поміняймось! Нас ніхто не відрізнить. Ти скажеш, що ти Адель, а я назвуся Ельзою. Ти ж знаєш, що відповідати. А я потренуюся так гордо сидіти на троні і окидати всіх кам'яним поглядом. Ну, будь ласка, сестричко...

— Адель, як ти можеш таке пропонувати мені? Звісно, ні! Нізащо! Гадаєш, що в мене на нараді мало обов'язків? Армель сяде перед тобою, він підказуватиме тобі, як діяти, — категорично запевняла зеленоока, але те, що сталося найближчих півгодини змусило її змінити гнів на милість і задуматися над цією ідеєю. Поки був час до початку наради, ми не втрачали його дарма, а розмовляли про політику і водночас тренувалися спускатися із сходів Великої зали.

— Ельзо, я хотів обговорити з тобою дещо... — почувся гучний голос Армеля. Маркіз швидко наближався до сходів, але, піднявши свій погляд до нас із сестрою, закляк від несподіванки.

— Що ти хотів обговорити, Армелю. Може після наради? Зараз я трохи зайнята, — впевнено промовила я, видаючи себе за сестру і слідкуючи за реакцією друга: впізнає чи ні?

— Гаразд. Так, це може почекати, — одразу погодився він, натомість я весело засміялася і заплескала в долоні.

— Тепер ти бачиш? Якщо вже не впізнав Армель, то хто впізнає?

— Армелю! Як ти міг? Ельза— я! — награно-ображеним тоном вигукнула сестричка.

— Ельза— це я насправді. Адель, ну що за жарти? Нам стільки потрібно встигнути, а ти граєшся... — копіюючи манеру і стиль спілкування близнючки, поважно промовляла я.

— Та ні, може Ельза я? — почувся дзвінкий голос Вітелі. Чорнявка весело сміялася, з порогу спостерігаючи за нами.

— У мене двоїться в очах чи їх дійсно дві? Це дві Ельзи чи дві Адель? — підсміювався Леджер, хоча він справді трохи злякано розглядав нас. Зазвичай ми носили не схожий одяг, робили інші зачіски і поводилися настільки по-іншому, що нас не плутали. Але сьогодні фрейліни постаралися на славу, перетворивши нас на справжніх близнючок.

— У мене зараз мізки луснуть, — видихнув Армель, схопившись за голову.— Прошу вас, скажіть хто є хто... Мені здається, що принцеса справа— це Адель... А може й ні... Ні, справа то Ельза... Але бачите погляд міледі ліворуч? Я знаю цей погляд... Арлете, чому ти мовчиш?

— Допомога друга, — засміялася моя сестричка, зацікавлено за всім спостерігаючи. А я так боялася видати себе. Ці миті були чи не найщасливішими за все моє життя. І я навіть не можу пояснити чому. Просто все так, як, здається, і повинно бути. У той час золхідець пильно придивлявся до нас, він зробив кілька кроків ближче, потім ще ближче. Підійшов до мене, зазирнувши у очі. Потім до Ельзи, ніжно всміхнувся їй і тихо промовив:

— Ти думала, що я тебе не впізнаю?

— А ви впізнали? Ой... — моїми словами відповідала золотоволоска, звертаючись до принца на "ви" і зображаючи, наче сама злякалася, що ненароком видала себе.

— Це Адель, — усміхнувся Леджер.

— Сам ти Адель, це Ельза, просто дуже хитра! — засміявся брюнет і пильно поглянув у дівочі очі: — Ти мене не заплутаєш. Ти зеленоока, маєш жовтіше волосся і Армель не дарма помітив твій погляд. Ти — королева, жодна інша дівчина не вміє так дивитися. Ти видаєш себе, я одразу слідкував за твоїми очима. І ще поруч із тобою зовсім інша атмосфера, Ельзо.

— Ти маєш рацію. Ельза— це я... — з благородною посмішкою і теплом у погляді, погодилася принцеса, а за мить додала: —Якби ти мене не впізнав, я б тебе убила...

За тим вона оцінююче оглянула наших друзів, скрутно похитала головою, а потім різко відрубала:

— Ви мені більше не друзі! Арлете, ходи я обніму тебе... — принц, почувши таку пропозицію, майже перескочив ті сходинки, що розділяли їх. А проте все було б надто просто, якби Ельза жваво не промовила б: — Довго йшов, я передумала...

Її жарти компанія оцінила дзвінким сміхом, після чого моя невгамовна сестричка таки обійняла і золхідця, і всіх друзів, котрі поспішили просити в нас пробачення.

— Ельзуню, коли вийшло зараз, то спробуймо на нараді. Будь ласка, — благала я, все не здаючись. Настрій зеленоока мала чудовий, тому майже здалася і промямлила щось на зразок:

— Залежно від ситуації..

Придворні правила вимагали від нас ефектно зайти поруч із нашим батьком та граційно зайняти місце на троні, елегантно склавши руки в замочок на своїх колінах. Оскільки всі благородні лорди сиділи на кріслах перед нами, мені здавалося, що вони майже не слухають монарха, а лише шукають розбіжності між принцесами. Спостерігати за цим було весело, я ледь стримувалася, щоб не розсміятися. Але крім того барони, герцоги та маркізи добре пам'ятали про свої обов'язки, а тому активно обговорювали державні справи. Я намагалася зосередитися на обговорюваній темі, але на душі спокійно не було. Я надзвичайно панікувала, хвилювалася і постійно смикалася, очікуючи тієї злощасної миті, коли моє ім'я назвуть. І ось ця мить настала, а разом з іменем прозвучало цілковито незрозуміле запитання. Я з надією поглянула на Ельзу, геть розгубившись. Поглядом своїм я благала її про допомогу і допомога прийшла. Вона важко видихнула, поглянула на лорда, котрий і запитував мене про щось дивне і сказала не менш заплутані фрази, сенс яких я не особливо зрозуміла, але всі навкруги радісно закивали головами. Мені хотілося спитати лише єдине: "Що взагалі відбувається?!". Але оскільки тепер я змушена грати роль Ельзи, а Ельза— це істинна королева, як її називає Арлет, то триматимуся впевнено. Тільки я вжилася в роль, як той же лорд поглянув на мене і з посмішкою запитав:

— Ваша Високосте принцесо Ельзо, чи дозволите ви виразити вам свої захоплення? Я мав можливість відвідати ваш фонд, розмовляв навіть із архітекторами, які реставрують комплекс вашої бабусі. Це неймовірно... Скажіть, а чи... — все, далі зрозумілі слова для мене закінчилися. Я так злякалася того, що тепер відповідати мені, що основну частину запитання банально прослухала. Злякано дивлюся на Ельзу, але ж їй не можна говорити: вона— Адель. Кидаю погляд на Армеля, але його підказки ще більш незрозумілі. Швидко бігаю очима по всіх знайомих обличчях, відчуваючи, що скоро знепритомнію від хвилювання. Раптово хаотично згадую сестрині уроки. В паніці не пам'ятаю ні слова, але перед очима рухлива картинка впевненої, десь трохи нахабної, але дуже величної принцеси. Розумію, що всім байдуже, що я, тобто Ельза зараз скаже. Якщо я зроблю це з правильною подачею, то ні в кого не з'являться сумніви. Всі надто добре знають їх міледі, аби бути до неї прискіпливими. Вона завжди бездоганна, а отже, все, що скаже, буде правильним. Не розумію звідки, але раптово відчуваю приплив сили. Впевнено посміхаюся, піднявши гордий погляд до очей лорда. Сестра завжди так робить, навіть Арлет сьогодні говорив про це.

— Я не чекаю чийогось захоплення, чи схвалення, коли дбаю про своїх підданих. Фонди, комплекси, справи, стосовно них, не завдають мені клопотів. Це вже стало невід'ємною частиною мене. Приємно чути, що вам подобається це. А стосовно вашого питання... Мине час і ви самі все побачите. Думаю, що так буде навіть краще...

— Це честь для мене, — задоволено посміхається старий, а я знову окидаю поглядом друзів. Вони зовсім трохи вражені, ну а Ельза із батьком сяють схваленням. Я мало не отримала сердечний приступ, але ось ця мить мого особистого маленького фурору була того варта.

— Ти молодчинка! Я тобою пишаюся, — одразу ж після наради прощебетала мені сестра, а я вдячно посміхнулася їй.

— Просто в мене вчителька хороша...

В отаких клопотах минали дні. Підтримка рідних зцілювала мене, а я раділа з того, що тепер маю справжню велику родину. Близився день зимового балу, якого я жахливо боялася. Один за іншим почали з'їжджатися вельможні гості: принци, монархи і посли з інших держав зі своїми подарунками. Ми з сестрою зустрічали їх усіх у палаці. Ельза знала більшість у обличчя, тому радо знайомила і мене, влаштовувала світські вечері, гуляла садом і розмовляла з ними майже постійно. За цих кілька днів справ у неї побільшало. Я часто помічала яким поглядом принц Арлет спостерігав за міледі і її оточенням, що переважно складалося з неодружених чоловіків. Серед тих, хто наступав Ельзі на п'яти, був і її колишній наречений Рудольф. Я вкрай здивувалася, коли бачила, як тепло сестричка вітала в палаці цього блондина. Не дарма золхідець так часто долучався до компанії і захищав свою королеву від залицянь інших, аж надто колишнього, але досі закоханого, нареченого. На щастя, скоро приїхала золхідська верхівка імперії: король Франк і його маленький брат принц Дерек, а тому Ельза і Арлет увесь свій вільний час присвячували саме цих гостям. Залицяльники залишилися в стороні.
Але не всі приїжджі юнаки були готовими цілувати сліди моєї сестри, бо велика частина з них крутилася навколо мене. Сказати чесно, я дуже розгубилася і навіть боялася покинути покої без великого натовпу охорони або когось із рідних. Армель спостерігав за усім здалеку, але у найбільш потрібну мить, коли юний принц Гарольд став уже зовсім діймати мене своєю спільнотою, з'явився він, мій мужній захисник. Кількома реченнями вказав юнакові на його місце і доволі стримано та ввічливо попрохав не турбувати принцесу, після чого запропонував мені свою допомогу.

— Я супроводжуватиму вас з великою радістю. Лише не хвилюйтеся, моя міледі. Адель, ви чудово впоралися із роллю принцеси. До балу готові? — подавши свою руку, з усмішкою запитував маркіз. Я елегантно, як вчила сестра, поклала свою долоню на його і ми рушили вперед.

— Жахливо хвилююся... Просто неймовірно.

— Не варто. Це вони всі нехай хвилюються... Це ваша імперія, ваша сім'я, ваш палац... А вони тут лише гості. Ми всі.

— Ви ні, Армелю. Ви теж моя сім'я... Ну тобто як названий брат Ельзи, як мій найкращий друг, — я помалу перемагала свою ніяковість, посмівши піднести свої блакитні, мов саме небо, очі і зустрітися поглядом із зачарованим, зворушеним і вдячним юнаком.

— Немає більшої честі, ніж вважатися вашим другом, Адель, — злегка вклонився той, піднявши мою руку до своїх вуст і лагідно поцілувавши її, від чого у моєму серці настала справжня весна. Все було чудесно, навіть не вірилося, що так буває.

За кілька днів перед самим балом Ельза зібрала всю нашу команду у Великій залі, пояснивши це так:

— Адель, сестричко, за цей місяць ми зробили велику роботу. І зараз я дивлюся на тебе і пишаюся, бо бачу справжню принцесу. Ти гарно справляєшся з усім. Але нам необхідно потренувати ще дещо. Як ви всі бачите, відколи в палаці стало більше народу, нас оточили зграї небайдужих. І всі вони будуть на балі. Нам треба повчитися змінювати за один танець чотири партнери, бо приблизно так воно і буде, — сміялася зеленоока.— Я покажу тобі. Оркестре, музику! Запросіть мене хтось, чи ніхто не хоче зі мною потанцювати?

— Не так, щоб дуже хотілося, але якщо треба... — жартував золхідець.

— Леджере, братику, ходи краще ти... — на слова принца відповідала міледі.

— Леджере, навіть не наближайся. Я її охороняю, стережу, бережу від війська закоханих в сім тисяч людей! Думаєш, я тобі дозволю з нею танцювати? — підсміювався брюнет і подав свою руку принцесі. Вона закатала очі на всю ту балаканину і граційно пішла в танок. Пройшовши кілька кіл, сестра наказала комусь змінити її партнера, аби я побачила як це відбувається. Задоволений Леджер одразу ж поплескав свого друга по плечі, заявивши, що навіть попри його бажання все одно забере собі Ельзу. Це виглядало дуже кумедно, але сенс я зрозуміла. Коли цей танець закінчився, сестра наказала Армелю запросити мене. І чесно кажучи, я жахливо не хотіла, щоб зараз з'явився будь-хто інший, який зруйнує нашу цілковиту ідилію. До свого партнера я вже звикла, мені з ним зручно було і комфортно, а тут таке. Факт, що на балу я танцюватиму з ким завгодно, крім мого лицаря, мене засмучував. Але ще більше сердило те, що на королівський вальс мені особисто потрібно буде обрати партнера.

— Але ж чоловіки мають запрошувати... — благальним тоном шепотіла я і дивилася на Ельзу так, наче вона могла скасувати давнє правило.

— Королівський вальс тим і інший, що це вибір члена сім'ї короля.

— Але, Ельзо...

— Жодних "але"! Що таке, Адель? Це не важко і не соромно. Підійшла, подала руку і все, — впевнено розповідала принцеса.

— Це тобі легко підійти, але не мені! — ледь не з сльозами випалила я і різко повернулася до вікна.

— І мені не завжди було легко робити все, що доводилося... — зітхнула Ельза, а потім поглянула на Арлета:

— Побажайте, друзі, успіху. Нам час іти на нараду, — дійсно, сьогодні мала бути неймовірно важлива нарада, на яку запрошені всі наші високопоставлені гості. Батько доручив провести її особисто Ельзі і розповісти усім про нові реформи в книзі законів, над якими сестра нещодавно працювала.

— Ти впораєшся. Тобі не звикати, міледі, — вклонився Арлет, беручи руку своєї принцеси. Важко зітхнувши, золотоволоска підняла свій пишний поділ сукні і велично пішла вперед разом із золхідцем. А всі ми пішли за ними. Я сиділа на троні поруч з сестрою і лише захоплювалася ще однією стороною міледі: гордою і впевненою.

Немає сенсу описувати нараду, адже вона передбачено закінчилася фурором. Після нового успіху принцеси король, що дуже пишався донькою, запросив її на прогулянку в сад. Я стояла біля вікна в коридорі палацу, спостерігаючи за ними з радісною посмішкою, як враз за спиною почувся чийсь міцний сталевий голос:

— От так і минає життя, Адель, коли опиняєшся в тіні родича. Я добре знаю про це. Я жила в тіні Делайн, завжди була номером два. Леджер житиме в тіні принцес, а твоя доля ховатися за Ельзою. Мені важко бачити те, як вона щодня ліпить із тебе людину, яка потрібна їй. Нового піхотинця для укріплення своєї коаліції, — це була Каролін. Я відчула морозець, що пробігся по спині. Ця жінка однозначно була дуже дивною.

— Я не піхотинець і не в тіні... — впевнено кажу їй і намагаюся іти геть, але її наступні слова зупиняють мене.

— Ти ж розумна дівчинка. Всі навкруги бачать як Ельза скорила, зламала всіх і кожного, перелаштувала під себе систему управління. Вона з дитинства вчилася управляти. Хіба її можна винуватити в тому, що їй нав'язали в віці немовляти? Делайн виховувала її так. Помсти хотіла руками племінниці. Ми завжди з сестрою твого батька погано ладнали, а тепер твоя сестра засліплена ненавистю. То розкрий очі собі і їй, Адель. Ви робите помилку. Особливо ти, бо сліпо віриш лише одній стороні. Ти ж нічого не знаєш, люба... Зовсім нічого...

Кінець 1 глави.



Юліанна Бойлук

Відредаговано: 12.12.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись