Глава 6 (2)

Тим часом у моїх покоях зустрічати принца вже зібралися всі друзі, окрім Адель. Я була впевненою, що вона сердита на мене, тому й поспішила налагоджувати відносини. Проте аона була явно не в гуморі. У мить, коли я підійшла до покоїв, близнючка кричала на когось. Я навіть не одразу наважилася зайти: врешті ще ніколи не чула, щоб вона була такою сердитою. Що ще могло статися і хто там всередині? Попри спроби лакея затримати мене, я різко зайшла в апартаменти, де узріла таку картину: сестра сварилася з мерзотником Ілбертом, розмахуючи руками і стріляючи в нього блискавками. Наречений оборонявся, а проте перекричати принцесу не зумів би.

— Що відбувається? Вас чути на ввесь палац! Адель, люба, що він уже натворив? — втрутилася я, але скоро зрозуміла, що дарма.

— Слідкуй краще за Арлетом, сестро! Я тут сама впораюся! Не займай, бо й тобі перепаде! — злісно вигукнула близнючка, а потім вигнала нас із Ілбертом зі своїх покоїв. Це була вища ступінь шоку, яку я зазнала того дня.

— Що ти вже накоїв? Що сталося? — запитую в маркіза, що теж явно розгублений.

— Сердиться через капітана Ендрю. Принцеса впевнена, що про нього потрібно було розказати батьку... Міледі, пробачте мені. Я не хотів викривати вашої таємниці. Це сталося...

— Ми обоє знаємо правду чому це сталося. Не треба сентиментів. Веди війну гідно, Ілберте. Суперника потрібно поважати, а у випадку з тобою я порушую це правило... — не давши маркізу відповісти, я поспішила до своїх друзів. Арлет уже був там, радісно розмовляв з ними, за сміхом і веселощами приховуючи свій стан здоров'я, що бажав кращого, і розбиту брову, яка, на щастя, хоча б не кровоточила.

— Адель, наче навіжена, сварилася з Ілбертом, накричала на мене, а потім прогнала нас обох... Вона не прийде... — ще з порогу промовила я, демонструючи своє здивуваннЯ — До неї не йдіть, бо й вам перепаде...

А проте все було зовсім не так, як я вважала. Доля плела своїми чарівними нитками дивовижний візерунок, сплутуючи події, вимальовуючи все нові історії. Тільки я присіла на диван, а золхідець пересів до мене ближче, як у двері постукали, а на порозі з'явилася та, кого ми найбільше не очікували — Адель. Вона попросила пробачення за спізнення і ласкаво привіталася з Арлетом. Мене уникала, а проте холодно вибачилася за свою різкість... Сама ж сіла між Армелем та Вітелі.

— Як же я скучив за вами всіма, — весело промовив принц і легко штовхнув мене плечем, мімікою змусивши поглянути на моїх сестру і названого брата, які пошепки про щось перемовлялися. Я посміхнулася і наказала Івейн принести обід. А коли це сталося й усі ми пересіли за пишно вкритий різноманітними стравами стіл, Арлет видав нову порцію жартів:

— Як же я скучив за нормальною їжею! — і з цими словами прийнявся різати м'ясо, однак я була б не Ельзою, якби зараз не намагалася зіпсувати радість мого принца. Легко засміявшись, я обережно взяла тарілку Арлета, а на її місце поставила тацю з салатом, прощебетавши дзвінким веселим голоском:

— М'ясо— дуже шкідливе, ти голодний, тобі забороняється. Скуштуй салатик, він легкий, корисний. Смачно тобі буде... — принц лукаво посміхався, награно ображався і намагався забрати в мене свою тарілку, але тоді я передала її Вітелі на іншу сторону столу, щоб мій красень не міг її дістати.

— Безсоромна. Ельзо, ти вже мені шматок м'яса пошкодувала? Борони Боже всіх сидіти з тобою за одним столом. В тебе тут матріархат якийсь... — бідкався він.

— А я нікого не тримаю. Дбаю ж про тебе, а ти не цінуєш. А де взагалі чарівне слово? — лукавила я, іскристо дивлячись на золхідця. Той защебетав:" Будь ласка, перлино моя", але я, сказавши, що вже пізно, лише гонорово відвернула від принца обличчя. Арлету особливого запрошення не потрібно було. Ніжно поцілувавши мою щоку, він весело прошепотів:

— А так ніколи не пізно. Віддай тарілку, бо люди дивляться... —То й нехай заздрять... Це інша справа, — розсміялася я, наказавши Вітелі повернути страву назад. Загалом нам подобалося веселити присутніх своїм нескінченним оптимізмом і енергією. Однак, у двері моїх покоїв знову постукали.

— Увага! Його Величність король Аделард! — гучно оголосив лакей, а всі ми миттєво піднялися із крісел та схилили свої голови в поклонах. Монарх поважно зайшов усередину, оцінююче окинувши поглядом нашу компанію. А проте він проігнорував ці деталі, натомість лише суворо поглянув у мої очі:

— Принцесо, я готовий сповістити тебе про своє рішення.

— Я слухаю вас, сір, — одразу ж зрозумівши у чім річ, я смиренно опустила голову.

— Забудь про благодійний вечір і прийом відвідувачів. Твоє місце займе сестра. Навчиш її всьому, що треба знати особисто...

— Але, батьку, як так? Ельза сама готувала цей вечір! Ельзу люди знають, до неї будуть іти! Я ж не вмію замінити її, всі зрозуміють, що то не вона! — одразу ж кинулася до короля Адель.

— Сестро, припини! Я тебе навчу. Ти будеш там від свого імені, мене не копіюватимеш! Це воля короля. Ми маємо скоритися! — одразу ж на одному диханні промовила я і жестикулярно просила її затихнути.

— Добре, що цього разу ти розумієш, — з суворістю глянувши на мене, батько пішов геть. І тільки в цю мить мої друзі бурхливо кинулися протестувати:

— Чому ти маєш платити не за свої гріхи? Так, ти пішла в темницю, але ж тебе провів капітан! Чому ти звеліла всім мовчати?! Чому ніхто тебе не захищає? Я з Ілбертом через це посварилася, а варто було з тобою! — дужче всіх, емоційно поривалася до справедливості Адель.

— Так буде краще... — спокійно промовила я і знову опустилася в крісло. Арлет поруч лютував не на жарт, але мовчки.