Колискова Для Ворога

1.

 

   Познайомились вони так: в їхнє село прислали нового молодого вчителя, тільки-но після навчання, пообіцявши йому житло та гарну зарплатню, інакше молодь не хоче їхати в села вчителювати - не престижно! Але він був не такий, не гнався за престижем, він жив своєю роботою, це було його призначення - вчити дітей. Всі школярі одразу його полюбили - рудоволосого, сіроокого, високого та худого Андрія Івановича, який приділяв увагу кожному учню та мотивував до навчання так, що навіть колишні двійошники почали старанно витягувати на 8-9 балів по фізиці та хімії. Вона - Марія, вчилася в 9-му класі, потім хотіла піти в технікум, але її сім'я з 7-ми чоловік жила бідно, бо батько спився та помер 3 роки тому, а мама - прибиральниця в школі, тягнула на собі 6-х дітей і насилу могла їх прокормити, не говорячи вже про новий одяг та навчання. Тому вчитися далі, то була тільки мрія, а реальність для неї - це робота в селі, щоб допомогти мамі. Марія була видною, вродливою, веселою та розумною дівчиною, що не мала відбою від залицяльників, але вона не зважала на них, була ще занадто мала і не хотіла повторити долю матері: одружившись молодою та погрузнути в підгузках. Вона взагалі не хотіла дітей, а мріяла тільки вирватись із цього забитого села. Андрій Іванович їй сподобався одразу, найбільше тим, що був дуже розумним, тому вона лишалася після уроків та просила його підтягнути її знання про його профільним предметам. Так, поволі, весела та хвацька Марія привчила та прив'язала до себе скромного та сором'язливо Андрія. Він закохався, обожнював її, допомагає у всьому по хазяйству та давав гроші на сукні та цукерки. А коли вона закінчила школу, проспонсував її навчання в коледжі на бухгалтера. Казав, що потрібно обов'язково отримати освіту та професію. Марія гарно вчилась, розцвіла ще більше, підросла за 4 роки навчання і, отримавши диплом, мала ще один подарунок - пропозицію руки та серця від Андрія. Вони одружилися та безмежно кохали одне одного, але, як кажуть: хтось кохає, а хтось дозволяє кохати, то тим, хто справді кохає був Андрій. А Марія насолоджувалась його коханням та гарячими пестощами, від яких все тіло горіло вогнем пристрасті. Марія влаштувалася бухгалтером в школу і вони завжди були поруч. Пройшло 3 роки і Андрій почав просити дитинку, бо ж він так любить своїх учнів і так гарно знаходить спільну мову з дітками, що хотілося вже свою дитинку. Але Марія відмовлялась, не хотіла ділити його більше ні з ким. А через пів року в Україну прийшла війна з Росією і Андрій одним з перших визвався добровольцем.

    Коли Андрій пішов на війну, залишивши Марію саму, тільки тоді вона зрозуміла, що може втратити його і в неї від нього не залишиться нічого і дуже пожалкувала, що не народила йому дитинку. Вона плакала ночами, читаючи його повідомлення з війни, і давала собі обіцянку, що як тільки він повернеться, то вона народить йому сина. Андрій спочатку часто телефонував, або писав повідомлення, але через 2 місяці дзвінки ставали все рідшими, а приїжджати він не збирався. Його сторінку в соцмережі заполонили фото війни, де він в окопі або з побратимами і все частіше на тих фото стала з'являтися маленька чорнява дівчина, дуже молода і гарна, але сумна. З коментарів Марія дізналася, що вона лікар-хірург, допомагає воїнам заліковувати бойові рани. А потім Марія почала помічати, що на сторінці цієї Людмили з'являються фото, на яких її Андрій обіймає цю дівчину. І вона все зрозуміла! Її Андрій вже не належить їй! Гіркі сльози заполонили її очі, а серце покрилося тріщинками.

   Вона не телефонувала більше йому і не писала, розуміла, що сама винна, що втратила його назавжди, бо не так кохала, бо не все віддала, бо не примножила їхнє щастя, народивши йому дитину! Одне було бажання, щоб він був живий та здоровий! Сумні та сірі дні тягнулися вервечкою, все більше поглинаючи радість і перетворюючи її життя на спустошену пустелю. Вона звільнилася із школи, не могла там більше працювати, бо все нагадувало про Андрія, а дитячий сміх, тоненькими голками пронизував серце та обезкровлював його. Жити вже зовсім і не хотілося, але її врятувало відео про волонтерів, які регулярно возять хлопцям на фронт продукти та одяг і збирають кошти на сучасну техніку, щоб хоч трішки полегшити нелегку працю наших захисників. Тому Марія почала в'язати теплі носочки для воїнів та передавати їх на фронт через місцевих волонтерів. Вона вірила, що її Андрія вони теж зігріють холодними зимовими ночами.

   А потім через рік їй прийшла страшна звістка - загинув її Андрій від кулі ворожого снайпера. Серце зупинилося, гіркі гарячі сльози полилися ріками із спустошених горем очей, орошаючи пустелю душі. Марія проплакала до ранку, а потім зібралася з останніми силами та поїхала за тілом свого чоловіка. Знайомі волонтери допомогли з перевезенням тіла та похороном, ці дні пройшли як в тумані. Одне турбувало Марію та витягувало із океану печалі - це питання: А де ж Людмила? Чому не попрощалася із своїм коханим? Боялася моєї реакції? Тому після похорону, вона вирішила знайти цю Людмилу.

    Через сторінку у фейсбук, дізналася в якому місті вона живе і поїхала шукати! Адреси Марія не мала, але планувала піти до військкомату та спробувати її дізнатись. Там сказала, що є сестрою загиблого Андрія і хоче повідомити його кохану дівчину про його смерть. Їй повірили та дали адресу. Коли Марія підійшла до двору, в якому стояв старенький цегляний будиночок, то довго не наважувалась зайти, та раптом відчинилися двері, на порозі з'явилась Людмила, вона підійшла до неї, обійняла та вони разом заплакали! Виявляється, вона впізнала Марію, бо Андрій їй все розповідав та показував її фото і вона вже знала про його смерть, але приїхати на похорон не могла і не хотіла, бо їй хотілося запам'ятати Андрія живим та усміхненим, а не синім покаліченим трупом, тим більше в неї маленька грудна дитина 3-х місяців і вона живе сама, бо сирота та не має на кого полишити маленького Андрійка. Ми сиділи та говорили годинами, переважно вона, бо розповідала про війну, про те як вона поєднала її з Андрієм, про те, як він розповідав їй про мене, про наше кохання і його бажання народження дитинки. Ще про те як вчив її стріляти із снайперської гвинтівки і як вони разом рятували побратимів з під ворожих куль: він прикривав, а вона витягувала їх та лікувала. Одного разу її поранило від вибуху гранати, яку підклали вороги під тіло мертвого бійця, але поранення було не важке- пару осколків, які вона сама дістала та зашила себе. Андрій після цього випадку почав всюди її супроводжувати та оберігати. А потім, Людмила дізналася, що вагітна, але не зізнавалася Андрію до 4-х місяців, поки не почав рости живіт і тоді він дуже насварився на неї та примусив повернутися додому, а 3 дні тому вона дізналась про його смерть.



Регіна Рой

Відредаговано: 29.12.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись