Кошмар з минулого

Глава 15

2005 рік

   У аудиторії темно. Прожектор раз через раз поблимував на стіні. За кожною партою гомоніли студенти факультету криміналістики, доки їх не перебила викладач. Одразу було помітно, що поважають її - замовкли. Деякі суденти навіть приглядались до неї - красива вона була: темно-каштанове волося було акуратно зібране, на лиці ні грама косметики, одягнена у строгий піджак, такі і брюки, на ногах матові туфлі з височенними підборами. Після не великого вступу викладач перейшла до справи:

- Як ви уже знаєте, мета нашого курсу зробити так, щоб ви розуміли, як мислить злочинець. Сьогодні у нас досить цікава тема: ''жінка - серійний вбивця''. Жінка, як серійний вбивця явище досить рідкісне: як показує статистика більше ніж 80% серійників - чоловіки. Але серед серійних вбивць є, так би мовити, колоритні представники і жіночої статі. Одна з них - Аннет Хольт, яка стала одним із трьох серійних вбивць, яких я описала у своїй книзі ''Три сторони пекла''. Сьогодні Аннет перебуває під пильним наглядом у психлікарні Трентона, і ми постараємось поспілкуватись з нею у прямому ефірі. За мить на екрані з'явилась жінка в помаранчевому комбінезоні, з рваним і довгим волосям, на якому уже проглядались перші прояви сивинии. Викладач почала розмову:

- Аннет, доброго дня.

- І вам, доктор Браун.- на лиці Аннет з'явилась усмішка, вона явно була рада бачити місіс Браун.

   Та у відповідь здивовано глянула на неї, після чого божевільна продовжила:

- А, судячи з кількості спиногризів у комнаті, ви більше не практикуєте.

   Місіс Браун чи то від сорому, чи то від неприємних спогадів просто дивилась в підлогу:

- Дженіфер, розкажи всім чому ти тут? - після цього трансляція перервалась, а Дженіфер, вибачилась і вибігла в коридор.

   В коридорі Браун одразу взялась за телефон і поспішила до виходу:

- Зв'яжіть мене з Говардом Купером.

2019 рік 

Сент-Джон, Канада

   За мить, після знайомства з молодим брюнетом, Медісон у своїй кімнаті уже збирала речі. У кімнату з відчуттям непорозуміння увійшла тітка Грейс:

- Меді, люба, куди ти?

   Медісон, стоячи спиною до Грейс, витерла сльози, аби не показувати своєї ''слабкості'', після - відповіла:

- Грейс, я ніколи не забуду того, що ви зробили для мене: впустили в дім мокру і голодну блондинку, в той час, як всі інші відвернулись, але в мене є не завершені справи в Штатах

- Меді, Меді, добру людину помітно одразу, не потрібно грати ролі - будь справжньою, плач це аж ніяк не ознака слабкості, це значить, що людина відчуває, тому вона обов'язково знайде себе.

   Через мить Кетті уже не змогла здержати сліз і щосили обійняла Грейс, і крізь сльози промовила:

- Дякую вам за все,- Кетті дозбирала речі і ,непоспішаючи сіла в старий пікап.- при першій можливості зв'яжусь з вами.

США, Нью-Йорк, в'язниця строгого режиму

   Кімната для зустрічей. За столом сиділа жінка, не ув'язнена. Це зрозуміло по її дорогому піджаку, високих каблуках і не менш дорогому годиннику на лівому зап'ясті. Вона час від часу поглядала на нього, напевне жде когось. Жінка вкотре глянула на годинник, після чого з легким скрипінням відкрились двері в кімнату. Під звук кайданок, що бились в підлогу, увійшов ув'язнений. Обличчя було вкрите легкою щетиною, трішки покритою сивиною, було йому десь 40. На лиці одразу з'явилось невдоволення, ні слова не вийшло з його вуст, він мовчки сів навпроти неї. Жінка почала перша:

- Рада тебе бачити, Говарде. - але той не видав ніяких емоцій.

- Нічого не хочеш пояснити, - відповів Говард. - 10 років назад ти просто зникла, ніби тебе ніколи і не було в моєму житті.

- Я би все розповіла тобі, але...

   Говард розлютився і перебив:

- Ні, не зараз, Дженіфер, через ці 'але' у нас нічого не вийшло.

   Доктор Браун змирилась, опустивши голову, і продовжила:

- Афганістан. Ситуація потребувала допомоги, ЦРУ збирала групу для операції, про яку я незможу тобі розповісти. 

- Так що змусило тебе повернутись?

- Таких причин багато, головна...- Дженіфер зняла перуку, на голові жодної волосини - Лейкоз,, третя стадія.

   На лиці Говарда з'явилась жалість, він навіть позволив собі випустити кілька крапель сліз:

- Мені шкода, справді шкода, Дженіфер.

   Кілька хвилин для заспокоєння пройшли не дарма - Дженіфер перейшла до діла:

- Говарде, на моїй хворобі життя не закінчується. Не для тебе. - крізь сльози промовила Дженіфер. - І так, до вечора ти уже будеш гуляти по просторних вулицях Нью-Йорку.

- Що? - факт того, що він відсидів 6 місяців з 15-ти років, не дав сприйняти ці слова.

- Суд вирішив випустити тебе під заставу.

- Дженіфер, це ж великі гроші.

- Виявилось моя книга успішніша, ніж я думала, тому збирай речі я під'їду пізніше.

   Надворі вечоріло. Говард знову відчув свободу. Здається 6 місяців не багато, але коли все твоє оточення це люди, які хочуть тебе вбити, ти не можеш спати спокійно. Через кілька хвилин очікування на весняному морозі Говарда на розкішному авто підібрала Дженіфер. Поїздка до кафе видалась досить мовчазною, Говард, напевне, все ще тримав злобу. Розмова почалась в кафе, уза віддаленим столиком:

- Думаю, можна одразу перейти до діла, - почала Дженіфер. - ще одна причина мого повернення в Нью-Йорк це справа, яку ви почали з Кетрін кілька місяців назад, про 'дантиста'.

- І че це вона тебе зацікавила?



Ніколас Гант

Відредаговано: 09.02.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись