КрематорІй

ЗАГАДКА СФІНКСА

Душа Василя здригнулась разом із тілом, але її сіпало не від болю чи переляку, а  вивертало саме від слів Володаря Темряви, який несподівано постав перед ним з вічного мороку у всій своїй жахливій красі, пропонуючи майже мертвому чоловіку, службу.

     Не думав і не гадав Дзюба, що навіть після смерті його не залишать у спокої. І хто? Той, у чиє існування він навіть не вірив. Той, що має безліч обличь та неймовірні можливості.

     Хоча, якщо бути відвертим, пропозиція Люцифера виглядала для нього досить привабливо.

     Чом би й ні! – свердлила думка Василя. – Може варто спробувати, бо що я за великим рахунком втрачаю?

     Ах, так! Він  попросить натомість його душу!  Це щось  таке невагоме й прозоре, що від нього наразі лишилось, і яке може перебувати у просторі окремо від тіла. Якась дрібниця.

     Дивна субстанція, думав Дзюба, бо до клінічної смерті навіть не підозрював про її існування. Він завжди вважав що його тіло і є він, а виявилось, що він – це його душа. Вона може жити окремо від тіла, але тіло без душі чомусь помирає.

     Але навіщо йому та бісова душа, якщо загинуло тіло?

     Важко зробити вибір, коли на кону такі великі ставки. З одного боку, твоя справжня сутність, що може скніти тут до скону віків, а з іншого боку, життя на Землі, сповнене пригод та задоволень.

     Люди вагаються щоденно роблячи менш ризикований вибір ніж той, що його мав зробити «Гудвін», на кшталт того, яку краватку одягнути сьогодні щоб піти до ресторану на зустріч з друзями, або, чи можна сідати після цього за кермо. Тим не менш, від того яке рішення вони приймуть, залежить подальший перебіг подій який вплине не тільки на їхнє життя, але й на життя всього суспільства. Як кажуть, «Диявол криється в дрібницях», а кожна дрібниця може вилитись у величезну проблему. Якщо недоречний колір краватки зможе розсмішити тільки друзів та відштовхнути від спілкування з вами порядних дівчат, то п’яниця за кермом, це вже пряма загроза життю оточуючих які точно не обирали собі загибель під колесами.  

     Йому маже тридцять літ, а що він бачив окрім війни?

     Останні чотири роки для нього взагалі були схожі на пекло – кров, бруд, загибель товаришів і щоденна загроза смерті. Але не смерті боявся Дзюба, а того, що одного разу може стати немічним калікою якого будуть жаліти.

     Навіть, коли він приїзжав до мами у відпустку то, всілякими способами уникав розмов із нею про дівчат. А вона щоразу шукала для сина невістку бо хотіла його втримати вдома, щоб її любий Василько не їхав знову на війну.

    Звісно, кожна мати бажає своїй дитині тільки добра, особливо якщо це її єдиний дитина. Вона хоче бачити як син стане щасливим батьком, як будуть зростати на її очах онуки, як вони підуть до школи….  

    Але Дзюба був іншої думки. Після тижня мирного життя у сільській тиші він починав потрохи божеволіти. Йому конче не вистачало адреналіну. Василя знову тягнуло у пекло, на фронт, до бойових друзів, де його могли вбити кожної днини. Зважаючи на це він не одружувався і навіть не заводив довготривалих знайомств.

     Може це й на краще, міркував Дзюба, бо кому він буде потрібен як повернеться скалічений додому? Хіба що рідній неньці!

     Вродливі дівчата, зазвичай, подивляються на молодих та здорових і хочуть щоб гаманець у них репався від грошей! А якщо ти каліка, тай ще з мізерною пенсією, то про нормальне життя годі мріяти.

     Грошей «Гудвін» так і не заробив, бо ті що отримував за контрактом, відсилав матері. Оскільки він завжди ходив по лезу бритви, то був невпевнений, чи лишиться живим наступного ранку. А навіщо мертвому гроші?

     Отож бо! Ні до чого!

І ось, з ним таки трапилась халепа! Справдились його найгірші побоювання щодо своєї долі. Тепер він ні живий ні мертвий і перспективи у нього ніякої. Хіба що, у кращому випадку, його тіло віднесуть на цвинтар та поховають, а у гіршому, він одужає та буде тягарем до кінця життя собі й своїй матері. Другого варіанту розвитку подій Василь боявся більше всього.

     Може таки спробувати, та укласти угоду з Дияволом? – мучився у сумнівах Дзюба і кожного разу здригався в реанімації зраненим тілом не в змозі зробити остаточний вибір.

     А з іншого боку, - думав він, - у словах палаючого ангела був прихований якийсь обман. Може саме через це, віруючі люди, прозвали його Лукавим?

    Якби душа Дзюби нічого не вартувала, то б це химерне створіння не пропонувало б йому життя в обмін на душу.

     Для досвідченого картяра, яким був «Гудвін», питання стояло руба – або пан, або пропав бо інших варіантів йому ніхто не пропонував.

     Розмірковуючи над пропозицією Сатани, Дзюба мимоволі згадав «Джокера», з яким грав у карти під час обстрілів щоб приховати свій страх перед смертю і, нарешті схаменувся. Терези вказували не на користь Лукавого.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше