Кіт Мохіто

Глафіра

Мохіто приготувався оборонятись від жахливого монстра, що хижо дивився на нього, як на здобич. У всякому разі в сутінках коту це видалось абсолютно реальним. Раптом чудовисько видало:

- Уі, привіт, підкажіть, як вийти до дороги?

- Що? Куди? – здивувався наляканий Мохіто, - ти хто таке?

- Я морська свинка Глафіра, живу тут не далеко. Мене випустили попастись на травичку, а я пішла трохи прогулятись. Так, знаєте, набридло сидіти у клітці. Уі. Та певне, заблукала. Мені б до дороги вийти, а за нею одразу наш будинок. Високий такий, аж до неба.

- Яка ще така морська свинка, де ти тут море бачила? – перебив її Грицик, що уже ніби прийшов до тями.

- Фе, який ти грубіян, - ображено фиркнула Глафіра, - може, я просто все життя мріяла море побачити, а може представники мого виду колись, плавали у морі, як дельфіни, - замріяно продовжила загадкова тваринка. Вона багато знала, бо дуже любила дивитись по телевізору разом з бабусею Галиною різні передачі про все на світі.

Кіт нарешті оговтався від здивування і запитав у морської свинки:

- Як ви сюди потрапили, на берег?

- О, я ішла, ішла, думала собі, їла соковиту травичку, потім наблизилась до рибалок (вона знала хто це такі, бо бачила в одній з телепередач), але вирішила їх оминути, почула ваші голоси і от я тут.

- Зрозуміло, я перепрошую, а хто такі дельфіни? І як виглядає море? – втрутився Грицик. Йому здалось, що такої освіченої тварини він ще не зустрічав, ви б не могли мені розказати, вам відомо так багато!

- Авжеж, звичайно, залюбки, – захоплено погодилась Глафіра, вона нарешті знайшла вдячного слухача.

- А як же дорога, ви, шановна, що не збираєтесь повертатись до дому? – запитав кіт.

- Мохіто, не заважай нам, завтра проводимо мою гостю, все одно уже пізно. А ти, он сходи до рибалок, може дадуть тобі чогось смачненького. – запропонувало жабеня.

«А це ідея», - подумав Мохіто прямуючи в потрібну сторону. Кіт з’явився біля людей дуже вчасно, ті саме переглядали свою здобич. Побачивши кота вони вирішили його пригостити маленькими рибками, що трапились їм в улові.

Задоволений котяра повернувся до спанієля не з пустими зубами – залишив йому найбільшу рибину.

- Ну нарешті, повернувся. Я уже думав, що ти про мене забув, захвилювався малюк, - мені було страшно і я голодний. А що це у тебе таке?

- Тьху, виплюнув рибину з рота Мохіто, - пригощайся, малий, рибкою.

- Фу, вона ж сира, і смердить, - Джері затулив лапками носа, - я таке не їм.

- Он, як. Чудово, тоді мені буде більше.

- Зупинись, ну гаразд я спробую. Ммм, а вона нічого, - накинувся на їжу песик.

- От і добре, їж, а я відпочину.

День насправді видався дуже важким і скоро звірята мирно спали, заколисані нічними звуками. Лише Грицик, до пізньої ночі, слухав цікаві оповідання морської свинки Глафіри.

 

В цей же час до сну готувалась подружка кота Мохіто – Юлька. Вона сьогодні нарешті наважилась подзвонити власникам Джері і розповісти про зникнення малюка. Вони дуже засмутились і дівчина з важкими думками лягала спати. Їй було прикро, що вона не додивилась за спаніельчиком та й втеча Мохіто не давала Юлі спокою.



Жарікова Ольга

Відредаговано: 21.09.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись