Культ Істини, книга друга, Шляхом Істини

9,30 Комуністична економіка

                 Місця тутешні мені сподобалися, а на культуру місцевого населення можна було не звертати уваги, тому я вирішив осісти тут надовго. Жити в казенному домі я не бажав, і тому вирішив побудувати собі будинок з господарськими прибудовами і з усіма необхідними зручностями. Побудувати будинок мені хотілося на березі річки біля березового гаю, але це вже територія заповідника. Я розповів про свої задуми Івану Кузьмичу і показав йому креслення будівлі з підсобними приміщеннями. Скворцов подивився креслення і запитав:

             – Ти що, німець?

            Я посміхнувся, здогадавшись, чому він так запитав.

             – Я не німець, але господарство треба будувати так, щоб було зручно, щоб можна було працювати у дворі і не забруднити взуття, і щоб можна було витрачати якомога менше енергії при роботі по господарству.

                – Місце споруди і садиба частково заходить на територію заповідника, але ти напиши заяву до селищної ради і добав до заяви креслення садиби. Я думаю, що тобі дозволять будувати в цьому місці.

                Мені дозволили будувати. Я отримав офіційний документ. Ймовірно, мені дозволили будувати в заповіднику тільки тому, що в цих краях немає жодного приватного будинку, незважаючи на те, що тут немає ніяких проблем з будматеріалами. Я міг бути першовідкривачем. Це могло зацікавити і інших жителів цього краю. Почати будувати житло собі я збирався навесні.

              У грудні 1982 року директор сільгоспу пішов у відпустку, надавши мені повну свободу дій. Через два тижні з дня виходу Скворцова у відпустку до мого дому несподівано на двох «джипах» приїхало велике начальство з управління «Комсомольськліс». Я їм показав корівник, свинарник і все інше господарство. Оглянувши господарство, начальники задали мені питання:

              – Що ви плануєте робити надалі?

             Я почав розповідати про плани, в які ще не присвячував навіть директора:

             – У нас величезні нераціональні затрати праці, тому наше господарство планово-збиткове. Для того щоб зробити його рентабельним, треба внести деякі зміни в структуру господарства. Перше, ми заготовляємо на марі сіно, вантажимо його на пінолист, а потім пінолист затягуємо на баржу. По звивистому руслу річки ми катером баржу доставляємо до сільгоспу. Тут нам доводиться з баржі стягувати пінолист і тягти його до корівника. Це шлях довгий, трудомісткий і забирає багато часу. Сінокіс від корівників знаходиться в п'ятистах метрах, а шлях по звивистій річці розтягнутий на кілометри. Між корівниками та сінокосом є протока. Це старе русло річки. В даний час протока промерзла до дна. Можна прорубати в льоду протоки колодязі до дна. У ці колодязі встановити дерев'яні «бики» і забутити їх камінням, а на «биках» спорудити міст. В такому випадку відпаде потреба в баржі, тому що сухопутний шлях від сінокосу до корівників через міст стане гранично простим. Я з робочими такий міст побудую за три тижні. Гроші на це будівництво виділяти не треба. Нам потрібно тільки ваше «добро». 

                – Цікава задумка.

                – Друге, щоліта школярі з гілок молодих дерев в'яжуть віники, які взимку згодовуємо свиням. За кожен віник ми платимо школярам по п'ятдесят копійок. На лівому березі річки марь розкинулася на площі понад шість тисяч гектарів. Влітку марь висихає. Сопка, біля підніжжя якої розташований сільгосп, легко розсипається на гравій, тому гравій у нас дармовий. Я планую влітку на марі відсипати гравієм майданчики для нічного відпочинку коровам і свиням. Влітку корів і свиней треба перевести на марь, на підніжний корм. Так нам вдасться заощадити корми, які нам знадобляться взимку.

               – Добре.

              – Третє, до революції в цих місцях жили господарі. Вони на південних схилах сопок вирощували пшеницю і овочі. Овочі в цих місцях не плодоносять тому, що немає запилювачів. Запилювачі є, але не ті, які харчуються нектаром. Треба по площі, на якій ростуть овочі, розкидати свіжу рибу. Риба протухне, а на її запах прилетять мухи. Ось вам і запилювачі! Так робили старовіри і знімали щорічно величезні врожаї овочів. Якщо ми застосуємо таку технологію, тоді у нас будуть свої овочі, а не привізні з далеких країв. Овочі у великій кількості ми зможемо постачати в робочі їдальні, і в магазини. Мої розрахунки показують, що до осені наступного року наше господарство стане рентабельним, а в наступні роки господарство буде приносити прибуток в сімдесят тисяч рублів щорічно. Я не відкриваю Америки, і нічого нового не придумав. Це досвід людських життів. Від вас вимагається лише згода.      

               Шефи з Комсомольська не висловили ніякого рішення щодо моїх проектів й відразу  поїхали до будинку, де жив директор, а ввечері до мене зайшла моя сестра Валентина. Вона працювала в сільгоспі зоотехніком.

              – Шефи заїхали до Скворцова і сказали йому, що нинішній заступник. директора їх не влаштовує, - сказала мені сестра.

              – Чому?, - здивувався я.

             – Начальство приїжджає в підсобне господарство відпочити і пополювати, тому що місцевість у нас заповідна. Перед від'їздом їм влаштовують банкет, видають кожному по пачці грошей, і кладуть в багажники машин забитих свиней. У кожному підсобному господарстві їх так зустрічають. З чим вони поїхали від тебе? З порожніми кишенями і порожніми багажниками? Саме так, бо ти не здогадався про те, що треба господарювати так, як і директор наш, Іван Кузьмич. У нашому районі всі підсобні господарства планово-збиткові. Тільки одне-єдине господарство на всю промислову зону «Комсомольскліса» рентабельне. Це господарство знаходиться в Березівці, а зроблено воно рентабельним спеціально, як зразково-показове. У Березівці начальство не зустрічають з хлібом-сіллю і грошовим подарунком, тому що в рентабельному господарстві важко списати гроші, виділені на подарунки начальству. Зробиш ти тут господарство рентабельним, значить, не можна буде списувати гроші, а начальство не матиме особистого доходу у вигляді банкетів і грошових подарунків. Можеш уявити собі, як ти «обрадував» начальство своїм планом економічного процвітання підсобного господарства. У Росії за всю її історію ще не було чоловіка, який рвався б до влади, виключно турбуючись за процвітання країни і добробут народу. Ти прожив уже сорок два роки і до сих пір не знаєш про це?



Луцор Верас

Відредаговано: 29.12.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись