9,42 О, Лицар, то була Наїна!

              У червні 1987 року мої знайомі в Донецьку знайшли мені роботу. Я звільнився з цегельного заводу і повернувся додому. У Кіровському райвідділі міліції міста Донецька мене поставили на облік і попередили:

             – Нікуди не пиши і нікому не скаржся, щоб уникнути великих неприємностей.

              Відтепер я цілий рік буду «тягати за собою хвіст». У будь-який час доби, куди б я не йшов і куди б не їхав, усюди за мною буде йти фіскал. Особливо це буде помітно на нічних пустельних вулицях, або ж в степу. Влаштувався я працювати в Шахтобудівельне Управління донецькому селищі Смолянка. З роботою у мене не було проблем, так як мій життєвий досвід був таким, що мені легше було б перерахувати те, чого я не вмію робити, ніж те, що вмію. А те, що я вмію робити, я роблю якісно, ​​бо мені з раннього дитинства постійно твердили: «Все, що робиться, повинно робитися тільки якісно». Мені твердили, що все, що вивчається, повинно вивчатися від кірки і до кірки, бо «недоучка небезпечніше дурня». Мені говорили: «Всю інформацію, звідки б вона не надійшла, ти не повинен сприймати як закон або ствердження, бо інформація повинна бути виключно їжею для розуму, тобто будь-яка інформація повинна піддаватися аналізу». Статут, закон і встановлені порядки треба виконувати. А інструкції? Сліпе виконання інструкцій безпечне, але не дає прогресу для людини, бо інструкція - шлях чужого прогресу. Порушення інструкції - ініціатива, але ініціатива карається. Я порушив інструкції, тому і був засуджений. Я порушував інструкції в таких випадках, коли був упевнений в тому, що моя ініціатива дасть корисний для суспільства результат, але одного разу я помилився, за що і поплатився.

               На новій роботі у мене стався стеноз придверників шлунка і дванадцятипалої кишки. У мене не проходить навіть вода з стравоходу в шлунок! Спровокувало цей стеноз вино з шовковиці, яким мене пригостили. Я вже три дні нічого не їв і не пив, а операція буде тільки через три дні. Мені повинні видалити дві третини шлунка! І тут я згадав про безсмертник, про траву, яка була для мене панацеєю від усіх хвороб. Безсмертник по-українськи називається «цмин пісковий». Я заварив безсмертник і почав маленькими ковточками його пити. Придверники миттєво відреагували і відкрилися повністю. Я пішов до лікаря.

              – Чим вилікувалися?, - запитав він у мене.

              – Як завжди, моїм улюбленим безсмертником.

              Безсмертник очищає кишечник, селезінку і навіть нирки, він очищає весь стравохід і всю рідинну систему організму. Як профілактичний засіб, безсмертник попереджає появу багатьох захворювань. Безсмертник знищує ракові клітини. Недаремно цю рослину люди назвали «безсмертником»!

                І ось, як мені наворожила циганка, настав час зустріти свою суджену, яка на 22 роки повинна бути молодшою за мене. Після роботи я збираюся їхати додому. Я стою на центральній автобусній станції в очікуванні свого автобуса. Мій автобус щойно відійшов, тому на посадочній площадці, від якої відправляється автобус на селище Текстильник, порожньо, а на інших майданчиках повно людей. На сусідньому майданчику одна молода жінка дивиться в мою сторону і посміхається. Я не знаю цю жінку. Ймовірно, вона побачила знайому їй людину, що стоїть позаду мене. Я озирнувся. Позаду мене нікого немає. Дивно, ця жінка йде до мене. Розтягуючи слова, жінка здивовано і радісно сказала:

              – Це ви? Як давно я Вас не бачила!

             Тепер я впізнав її, й миттєво згадав все, що мене з нею зв’язувало. Минуло рівно сім років з тих пір, як я бачив її востаннє. Я занурився в пам'ять минулих років:

                 «У 1978 році я працював на камвольно-прядильної фабриці. Одного разу я йшов по прядильному цеху. Назустріч мені йшла струнка дівчина. Вона підійшла до мене впритул, зупинилася і сказала:

               – Вітаю.

             Змушений був і я зупинитися.

              - Здрастуй, - відповів я.

            Зріст дівчини - 167 сантиметрів. Її гнучке, округле тонке тіло нагадувало тіло змії. Її тіло було тієї рідкісної жіночої форми, яку можна прожити життя і не зустріти. Непропорційно довгі ноги у дівчини були настільки стрункі й витончені, що вони, здавалося, були виліплені руками небесного скульптора. Пишне волосся широким чорним водоспадом спадало з голови вниз і до половини прикривало її стегна. Дивно - на камвольно-прядильної фабриці заборонено з'являтися з неприбраним і не прикритим волоссям, бо рік тому машина зловила одну дівчину за волосся і оскальпувала. Під густими чорними бровами дівчини через довгі вії на мене дивилися темно-карі очі гірської газелі. Дивилися вони на мене захоплено. Злегка подовжене чисте обличчя дівчини було таким же гарним, як і у всіх красивих дівчат північнокавказьких народностей. Мовчання затягнулося, треба щось сказати.

               – Як тебе звати?

              – Лариса.

             – Тобто, Чайка? Гарне ім'я. Де ти працюєш?

             – У тростильно-крутильному цеху.

            – Зрозуміло, але, до побачення, у мене немає вільного часу, - сказав я і пішов у своїх справах.