Купідон: Місія "Відпустка"

Графа 3

Обіцяні тридцять хвилин затягнулися на цілу годинну. Я їм покажу. Відправлю до того провідника Сильвію або ще гірше зеленяву.

-Няв! – почулося звідкілясь. Насторожився. Мало куди цей перехід міг викинути.

-Ня-я-яв!!! – ще протяжніше прозвучало. На спробу піднятися в голові запаморочилося. А най його. При виконанні завдання купідон змінює личину. Точніше світ сам вибирає у якому вигляді впустити перехідця.

Спокійно. Через декілька хвилин звикнеться. Присів.

-Що за жахливий сморід? – з огидою та приреченістю проказав Гавриїл. Відповіді звісно не очікував. Озирнувся. Гм, так і є. Викинуло прямісінько в сміттєвий бак. Добре, що в якомусь підворітті, а не на людях.

Купідон хотів було підвестися в сидяче положення, раптом рука натрапила на щось живе та тепле. Як слід обмацати не вийшло. На нього подивилися жовті котячі очі та з войовничим «няв» дряпнувши за руку, власник очей вискочив із бака й щодуху помчав кудись. Гавр знав одного відомого кота. До того без запису не попадеш. Мав він своє видавництво та займався просвітництвом культурним. Простіше кажу підправляв казки, міфи, легенди у світах. Звісно за згоди божественного керівництва. Після походів туди він був досить роздратований та шипів страшніше грифонів.

-Бойове поранення, - замислено розглядав сліди від кігтів пухнастого. – Сподіваюся не прокажений якийсь.

Перебувати у карантинному секторі довше потрібного Гавр не бажав. Так вся відпустка, цьому котові під хвіст, полетить.

Купідон важко зітхнув, виліз все-таки зі сміттєвого бака. З горем і жалем привів себе якось до ладу. Не вартує до людей виходити наче якийсь безхатько. Цим виглядом можна нажити собі зайвих проблем, які Гавриїлу аж ніяк не потрібні.

Опинившись у людній частині міста купідон деякий час розглядав себе у вітрині якоїсь будівлі. Довгов’язий, зеленоокий із коротким пшеничного кольору волоссям, риси обличчя досить юні. Невелика проблема, але треба бути обачнішим. А то була одна історії в одному із технічних світів. Правда на кінець сиділи в якомусь закладі та насолоджувалися хто коктейлем, хто машинним мастилом. Діана, після того, майже місяць підсовувала йому дивну на вигляд субстанцію, мотивуючи це науковою необхідністю, списуючи на мою практику. Від її напої стійко відмовлявся відправляючи до знайомого алхіміка. Останньому не пощастило все-таки натрапити на нашу фею.

Змирившись зі своїм виглядом, участю купідон пішов шукати якесь затишне місце. Завдання завданням, а він сьогодні ще нічого не їв. Та й на голодний шлунок дещо поганенько думається.

Не довго ходивши на очі Гавриїлу трапилося миле кафе. Зайшовши в середину його зустріли звук дзвіночка та посмішка офіціанта.

-Доброго вечора. Вам столик на одного чи компанію? – ввічливо запитав офіціант.

-На одного. – Повільно промовив купідон. Було трохи незвично. Зв’язки ще не до кінця перелаштувалися.

Офіціант провів купідона за вільний столик, приніс меню та відійшов попередивши, що повернеться за декілька хвилин.

Замовивши вареників із картоплею та зеленого чаю, Гавриїл витягнув із портфеля смартфон. Нічого дивуватися. Все знаряддя підлаштовується під можливості світу. Було б дивно милуватися одним із коштовних камінців у кафе.

Водячи пальця по екранові Гавр продивлявся ще раз наявну на об'єкти інформацію.

Дівчина.



Виктория Мурза

Відредаговано: 12.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись